Автобiографiчна сповiдь у прозi, вiршах i свiтлинах колишнього малолiтнього в'язня Харкiвського фашистського концтабору смертi "Дробицький Яр", iнвалiда вiйни.
"Подiлившись iз нами своїми спогадами про те, що Вам довелося пережити у роки Холокосту, Ви дали поколiнням можливiсть вiдчути свiй особистий зв'язок з iсторiєю... У далекому майбутньому люди зможуть побачити обличчя, почути голоси, дiзнатися про долi. Вони зможуть слухати i вчитися i завжди пам'ятати...
Стiвен Спiлберг"
З листа вiд 25 березня 1997 р. Лос-Анджелес, Калiфорнiя, США
Цими винесеними у епiграф рядками з листа до мене автора знаменитого антифашистського фiльму "Список Шiндлера", Президента мiжнародного Фонду вiзуальної Iсторiї Холокосту "Врятованi у Катастрофi" кiнорежисера Стiвена Спiлберга я хотiв би розпочати свою розповiдь про пережите в роки воєнного лихолiття у фашистському таборi i пiсля втечi з нього, вважаючи при цьому за доцiльне не вiдривати цей перiод життя вiд наступних перiодiв, бо дитинство нашого поколiння, опалене вогнем Другої Свiтової, назавжди залишилося з нами, вкарбоване у пам'ять i серце, визначивши не лише особливостi нашого свiтосприйняття i характеру, але i сам подальший наш життєвий шлях, саму нашу долю. То ж почну свою автобiографiчну сповiдь спочатку, згiдно з традицiйними канонами, що вимагали "втиснути" нестандартне життя кожної людини у стандартнi та ще й обов'язковi (без пропускiв) графи "Анкет" i "Особових листкiв по облiку кадрiв", якi, як це не дивно, не лiквiдованi ще i сьогоднi.
Оскiльки ж моя сповiдь не зобов'язує мене з однаковою повнотою вiдповiдати на усi пункти згаданих вище "анкет", то я дозволю собi бiльш докладно зупинитися лише на тих моментах автобiографiї, якi, на мою думку, могли вiдiгравати i вiдiграли важливу роль у моєму життi, у формуваннi автора "Сповiдi" як людини, як фахiвця, як особистостi, причетної до творчої дiяльностi. Адже ми були не лише об'єктами, свiдками, часом жертвами епохи, але i її суб'єктами, учасниками подiй i процесiв на переламних етапах далеко не простої iсторiї нашого суспiльного буття. А тому спогади, свiдчення, роздуми окремої людини можуть набувати узагальненого, iсторично i громадськи цiнного значення, зокрема, для майбутнiх, бiльш об'єктивних, не заангажованих сьогоденними iнтересами та iдеологiчними догмами дослiдникiв нашого буремного -- величного i трагiчного -- XX столiття.