Ось уже декiлька мiсяцiв Грег жив у Києвi, в особняку сера Роберта Грея - поважного бiзнесмена-англiйця. Вiрнiше, не тiльки буцiмто бiзнесмена, а i буцiмто людини. Спочатку у Грега не було достатньо часу, щоб морочити собi голову взаєминами з бiо-роботом, бо в нього була купа своїх проблем. Грег хоч i перевiвся в Київський унiверситет з втратою курсу, але хвостiв доздавати йому довелось чимало - все ж таки це був фiзфак.
I ось, цiною неймовiрних зусиль, вiдсидженої дупи i червоних очей Грег, випивши цистерну кави, поздавав таки основну частину своїх хвостiв - i нарештi озирнувся навкруги. О Боже, ну i долiтався вiн у астрал, ну i вляпався в iсторiю! Грег нiяк не мiг прийти до тями вiд такого несподiваного повороту в своїй долi.
Орт прикупив непоганий будиночок. Це був двоповерховий особняк неподалiк Львiвської площi, вiн гордовито стирчав на пагорбi, на досить величенькiй галявинi, огородженiй кованим металевим парканом, i пихато поглядав на навколишнi багатоповерхiвки, якi хоч i значно перевищували його розмiрами, зате юрбилися тiсно, впритул один бiля одного. "Цiкаво, i скiльки Орт вiдвалив за цю хатинку?" - думав Грег. Вiн навiть приблизно не мiг собi уявити, скiльки це може коштувати, особливо враховуючи цiну на землю в самому серцi столицi. Роб найняв будiвельникiв, якi дуже швидко та гарно вiдремонтували будинок, i викликав Грега "додому".
Грег згадав день свого приїзду, коли його на вокзалi зустрiв Роб. Грег глянув на нього з цiкавiстю i острахом. Зовнi це був той самий Орт в "м'ясному" виконаннi, але ж Грег знав, що Орта тут вже немає, що це тiльки пуста оболонка людини, якийсь Голем, чи то Франкiнштейн, тобто - iстота без душi. Але Роб був надзвичайно ввiчливий, коректний, варив Грегу каву та годував смачними обiдами. Тiльки погляд у нього був якийсь не такий, не те, щоби бездумний чи пустий, але якийсь холодний, незворушний. У Грега навiть iнколи мурашки пробiгали по тiлу вiд цього погляду, але вiн гнав вiд себе дурнi думки i налягав на пiдручники.
Роб вiдразу вiдвiв Грега в центральну "хазяйську" спальню, але Грег категорично вiдмовився там жити.
--
Ви що, Роберте, - сказав Грег, - ви забуваєте, хто я тут фактично - я студент, найнявся до вас охороняти будинок в вашу вiдсутнiсть! Треба ж дотримуватись конспiрацiї, а раптом хто стороннiй зайде!
--
Так, звичайно, Грицю, але нiхто стороннiй сюди просто не зайде, - сказав Роб.
--
Як це може бути? - здивувався Грег.
--
Пан Ортофiлiнiкан поставив на будинок надiйний захист, - беземоцiйно вiдповiв Роб. Нi зайти, нi пiдглянути, нi пiдслухати. Звичайно, якщо ти сам, Грицю, не запросиш цю людину в дiм.
--
А, я й забув. Вушанка, фуфайка, рушниця! - засмiявся Грег.
--
Так, щось таке, - без тiнi хоч якоїсь емоцiї вiдповiв Роб.
"Ну, нiчогенько собi - та вiн точнiсiнько як Франкiнштейн", - подумав Грег, а Роб раптом - посмiхнувся. Краще б вiн цього не робив. Це була якась механiчна, мертва, застигла посмiшка, схожа скорiше на гримасу. "...ля!!! Та вiн же читає мої думки!", - подумав Грег i швиденько вшився геть, оглядати будинок та пiдшукувати собi маленьку зручну кiмнатку подалi вiд центральних покоїв.
I вiн знайшов таку кiмнатку, поряд з чорним входом та коморою. Надалi Грег окопався в нiй зi своїми пiдручниками i намагався не часто спiлкуватися з сером Греєм, щоб не дуже травмувати свою психiку. А може, i його також? "Чи є психiка, а точнiше, душа у штучно створеної людини? Буде час - порозмiрковую над цим питанням", - подумав Грег наостанок i поринув у науки з головою.
I ось вiн зринув з глибин фiзики i вирiшив налагодити вiдносини з Робом, бо надалi так жити було просто неможливо. Грег елементарно боявся свого власного бiо-робота, на нiч защiпався в своїй кiмнатi i намагався не виходити в туалет вночi. "Цей психопатичний вузол потрiбно розрубати, або я просто не зможу тут жити", - невесело думав Грег. Нi, вiн чудово розумiв, що Роб нiколи не заподiє йому анi найменшої шкоди, не може такого бути, щоби Орт залишив його з небезпечною iстотою! Та й закони роботехнiки, мабуть, iснують i на iнших планетах - штучне створiння не повинно бути небезпечним для своїх творцiв. I для їхнiх друзiв також. Але розум говорив Грегу одне, а серце нашiптувало зовсiм iнше.
I ось, за снiданком в суботу, Грег вирiшив поговорити з Робом про свої таємнi страхи. Тим бiльше, що Грег зiбрався з'їздити додому, а тi грошi, що йому давав Орт, вже закiнчились, адже вiн з них заплатив за рiк навчання в унiверi. Прохати грошей у Роба Грег просто не хотiв i не мiг, адже вiн уникав Роба, що легко було зробити в такому великому будинку, i навiть намагався не дивитися на нього. Тим бiльше, що Роб в основному був зайнятий тим, що робив ТО своїй, чи то Ортовiй "Маздi".
Грег вперше за весь останнiй час подивився в очi Робу. Його вразив вираз обличчя Роба. Це було вже звичайне людське обличчя, з лагiдною посмiшкою, з iронiчними бiсиками в теплих карих очах.
- Грицю, я давно мав намiр тобi сказати, що ти даремно мене страхаєшся, але не хотiв вiдволiкати тебе вiд навчання. Тим паче, що ти розумом чудово знаєш, що я - тiльки твiй слуга i друг, - сам почав розмову Роб.
- Так, Робе, я все розумiю, але всi тi книжки, всi тi фiльми жахiв! Ну, ти мене розумiєш, не ображайся! Це якась пiдсвiдома фобiя, я дуже намагаюсь вiд неї звiльнитись, але не можу, - винувато сказав Грег.
- Нiчого, Грицю, не звинувачуй себе, твої вiдчуття мають рацiональну основу, я тобi зараз все поясню, - сказав Роб. Я тобi вiдразу здався якоюсь маскою людини, iстотою без душi, так?
- Так, - вiдповiв Грег.
- То так воно i було! - вигукнув Роб. А ти бачив коли-небудь новонароджену дитину?
- Нi, новонароджену не бачив.
- Так от, - продовжив Роб. Новонароджена дитина теж не має емоцiй, не вмiє управляти мiмiкою свого обличчя, але це нiкого не вражає - адже воно ще тiльки народилося!
- Так ти що, хочеш сказати, що тодi, коли ти зустрiв мене на вокзалi...
- Так! Тодi пан Ортофiлiнiкан мене щойно переробив, сто перший раз, хай йому бiс! I кожного разу, коли вiн мене переробляв, або закладав у крiо-камеру - то я кожен раз просто помирав!
- Ой, Робе, це ж жахливо! - вразився Грег.
- От, бачиш, ти розумiєш це, а Орт вiдносився до мене просто як до костюму, який кожної митi можна перекроїти, перешити, а то й викинути на фiг. Але це не так! Чим довше я жив без такої переробки, тим бiльше я ставав людиною. Я навчався вiдчувати, спiвчувати, любити. Я починав обзаводитись тою самою душею!
- Так ти вважаєш, що душа - це просто функцiя нервової системи людини, функцiя живого мозку? - спитав Грег.
- Так! Це так i є! Душа наробляється в кожнiй живiй iстотi в процесi її життя. I нiхто її туди не помiщає.
- Зрозумiв, Робе! Обiцяю тобi, що я нiколи в життi не дозволю Орту тебе переробляти!
- Ага, я був би тобi дуже вдячний, Грицю, - сказав Роб. I нiколи не закладай мене в крiо-камеру, згода?
- Та клянусь тобi всiм на свiтi! - запально вигукнув Грег. Давай її на фiг зламаємо та викинемо к бiсовiй матерi!
- Нi, Боже збав! А раптом якого нещастя? Адже вона не тiльки зберiгає тiло, вона його лiкує, регенерує та ще багато чого робить. Нехай стоїть. Орт, бувало, як нагуляється досхочу, нахапається рiзної гидоти вiд повiй, то крiо-камера все те i вилiкує, поки вiн вдома вiдпочиває.
- Робе, а спомини в тебе залишались, ну, пiсля смертей? - запитав Грег.
- Ну звичайно, та ти що! Ти ж, коли купуєш новий комп'ютер, то переписуєш зi старого всi свої файли, всю свою iнформацiю. Так?
- Так, звичайно, все зберiгаю на дисках, на флешах, - вiдповiв Грег.
- I Орт теж все знову в мене переписував, i зовсiм не помiчав, що втрачається вся емоцiйна складова особистостi. А знання всi зберiгалися, це ж важливо. Я ж юрист, фiнансист, я ж грошi заробляв та зберiгав для Ортових гулянок.
- I що, добренько Орт погуляв по злачних мiсцях Землi? - з посмiшкою спитав Грег.
- Ой, не питай, Грицю! Вiн таке витворяв - жах! Менi, як iстотi, яка не має сексуальної складової, було просто огидно те все спостерiгати. Вiн об'їздив всi курорти планети, заводив купи коханок, вiд принцес до самих бридких портових повiй - все нiяк не мiг вгамувати свою вiчну нудьгу.
- Ну та нехай, Орт нарештi знайшов собi заняття до душi, слава Богу, нехай грається в своєму власному Едемi. Мабуть, саме за це бл-во енергетики так не люблять нас, м'ясних! - засмiявся Грег.
- Та мабуть! - вiдповiв Роб.
Пiсля тiєї розмови Грег перестав боятися Роба i в них зав'язалися теплi та дружнi стосунки. Грег здихнув з полегшенням, адже покидати таку комфортабельну "хатинку" з повним пансiоном йому зовсiм не хотiлося. Вiн уже спокiйно взяв у Роба трохи грошей, накупував подарункiв рiднi, друзям та й подався додому. Роб теж поїхав, йому потрiбно було навiдатись в дiм на Iбiцi та побувати в деяких банках, подовжити депозити.
Домашнi зустрiли Грега зi сльозами, бо дуже скучили, i з радiстю одночасно. Бабуся просто плакала i безперервно пхала в нього його улюбленi коржики, яких вона напекла мало не мiшок.
- Грицуню, рiдненький, ну навiщо ти поїхав у той Київ, ти ж наше золотко, я так за тобою сумую! - примовляла вона.
- Нехай, нехай! - казав тато. Може в Києвi вiн отримає справжню освiту. Фiзик! Це ж звучить гордо! Не те що комп'ютерник - просто наладчик iще одного рiзновиду машин. Скоро комп'ютери настiльки вдосконаляться, що не потребуватимуть стiлькох настройщикiв.
Кiт Шерхан теж забув всi ще дитячi одрази, якi вiн отримував вiд Гриця i ходив за ним по п'ятах, гучно муркочучи, i весь час намагався видряпатись Грегу на колiна. У рiднi була радiсна звiстка - весь їх дачний масив викуповує уряд, хочуть там щось видобувати, чи то будiвельний камiнь, чи то газ - нiхто до пуття не знає. "Ага, почалося, операцiя "Блакитна перлинка" стартувала!" - подумав Грег.
- Грицю, от ми хочемо з тобою порадитись. Що нам робити, продавати землю, чи здати дiлянку державi в оренду i отримувати проценти вiд прибуткiв майбутнього пiдприємства? - запитав тато.
- Та чого ти дитину питаєш! - втрутилась мама. Дають по десять тисяч доларiв! За сотку! Це ж реальнi грошi! Та ще й компенсацiю за будиночок i за кожне плодове дерево! А що то буде за пiдприємство, i чи будуть у них хоч якi прибутки - це ще бабця надвоє сказала! У нас усi сусiди вирiшили продавати.
- Пiдождiть, не поспiшайте продавати дачу, от я поїду в Київ, у мене там є юрист... вiрнiше ще студент юрфаку, я з ним пораджусь, що вiн скаже, чи продавати, чи здати в оренду. Ви можете ще почекати? - спитав Грег.
- Так, ще є трохи часу, я думаю, ще десь з мiсяць буде тривати передача дачного кооперативу у власнiсть держави - вiдповiв тато.
- Ну, то я через тиждень вам подзвоню. Не думаю, що хтось даватиме таку платню за землю, якщо очiкуванi прибутки викликають сумнiви.
Потiм Грег повiявся по друзях, випив з ними цистерну пива, та й поспiшив у Київ, нiколи йому було розгулювати, в нього ще дуже i дуже багато роботи попереду - безтурботна гульня закiнчилася.
Дiм на Львiвськiй зустрiв його привiтно та нiби радiсно. Роба не було, i Грег ще раз уважно та детально оглянув будинок. Вiн був неперевершений. Верхнiй, "хазяйський" поверх був просто розкiшний, аж якось занадто, Грег не звик до таких великих кiмнат i почувався в них незатишно. Вiн впав на велетенське, метра зо три завширшки лiжко, полежав хвильку, вiдчув себе комашкою, та й пiшов геть.
Зайшов Грег i в пiдвал з крiо-камерою, повертiвся трiшки навколо неї, але ж, звичайно, не змiг нiчого второпати, нi як її включати, нi як в неї залазити, нi якi там в неї були режими роботи. Просто кришталева труна, без клавiатури чи там якихось важелiв, тiльки з непрозорим потовщенням у головнiй частинi. Мабуть, там i був пульт управлiння крiо-камерою, недоступний для "первiсних приматiв". "Та, що там i казати, куди там той будинок в центрi Києва, куди там той сраний євроремонт та меблi! Фiгня то все. Оце справжнє багатство - мрiя людства! Вона, мабуть i омолодити може старечий органiзм, може бути, i смертi за її допомоги можна уникнути, скорiш за все", - думав Грег. Якби хто довiдався, що тут за штука стоїть, то Грег просто не мiг собi уявити, що би розпочалось. Справжнiсiнька вiйна, без сумнiву. Адже мiльйони i мiльярди з собою на той свiт не забереш, коли є добрячi грошi, тодi вже потрiбне безсмертя. А як же iнакше! То нехай собi стоїть, крiо-камера ще дуже i дуже може згодитись.
I Грег повернувся в свою затишну маленьку кiмнатку на першому поверсi . Вiн вирiшив збiгати в Iнтернет i запустити пошук по словах "блакитнi перлинки, намистинки, кульки" на українськiй, росiйськiй та англiйськiй мовi. Що ж там робиться в свiтi? Чи знайшли перлинки де iнде, окрiм України? Так, знайшли, звiсно, що знайшли, але ховають цю iнформацiю, ну, як завжди. Таких повiдомлень було дуже мало, i деякi з них просто на очах щезали, ледве встигнувши з'явитись. Потiм той сайт взагалi робився недоступним, а сервера падали один за одним, як дохлi мухи вiд хлорофосу. "Еге, ти дивись, що робиться! Та тут же цiла армiя хакерiв працює!" - подумав Грег. Хтось дуже добросовiсно чистив iнформацiйний простiр вiд всiх повiдомлень про перлинки. Ну, нiчого, шила в мiшку довго не приховаєш, от-от вся правда прорветься нагору, як лавина, i нiяка цензура її не зупинить.
"Цiкаво менi, а як людство буде пояснювати само собi, що то за перлинки i звiдкiля вони взялися на планетi? Адже даю голову на вiдсiч, що в багатьох з тих мiсць, де Орт розташував перлинки, вже неодноразово колупалися в землi ранiше i нiчогiсiнько там не знаходили", - думав Грег i просто реготав, передбачаючи весь той бедлам, який пануватиме в головах людства, коли всi дiзнаються про перлинки. Просто зараз йде пiдкилимна боротьба сильних свiту цього за володiння родовищами перлинок, поки все не позахоплюють, фiг вам хто в свiтi знатиме про них, хоч увесь Iнтернет завалять на смерть. Потрiбно подзвонити додому, нехай продають дачу, а то як прорветься iнформацiя про те, що там таке пiд землею у їх дачному кооперативi, тодi невiдомо, що почнеться - i автомати i танки, Господи прости. Грег швиденько подзвонив.
- Мамуся! Привiт! - сказав вiн, почувши мамине "альо". Як вашi справи? Ви там ще не визначилися з дачею?
- Та ти що, Грицю! - закричала мама радiсно. Батька зразу ж вранцi в понедiлок, як тiльки ти поїхав, викликали в кооператив i вмовили негайно продати! Всiм, хто ще не продав, поталанило - збiльшили цiну!
- Ну, то ви грошi вже отримали? - все ж хвилювався Грег.
- Отримали, отримали, трiшки залишили, а то поклали на депозит, а то вже були випадки пограбувань! Лазять саме по тих квартирах, хазяї котрих продали дачi!
- Ну, молодцi, що продали! - сказав Грег i заспокоївся.
- Грицю, батько казав, там на дачах таке дiється! Будують височенний паркан, з десяток бригад одночасно, довкола бiгають охоронцi з собаками, а на сусiднiх з нашою дачею дiлянках вже колупаються в землi якiсь бульдозери! Батьку навiть не дозволили пожитки вивезти!
- Та хай їм грець, тим каструлям! Не пхайтесь туди бiльше! Здається менi, що скоро це буде просто небезпечно! - сказав Грег i вiдключився. Ого, операцiя "Перлинка" набуває обертiв!
Потiм Грег знову взявся за пiдручники. Адже скоро вже весняна сесiя i потрiбно вчити поточний учбовий матерiал. Грег вже розпочав ходити на лекцiї, але не на всi. Деякi викладачi йому не подобались, долдонили щось нерозбiрливо, аби лекцiю вiдстояти, до цих вiн не ходив. Зате були i чудовi викладачi, якi просто палали вiд любовi до свого предмету, розповiдали цiкаво, натхненно, i Грегу здавалось, що вiн брав у них значно бiльше знань, нiж вони викладали, неначе вiн зчитував просто з їх голiв ще якусь iнформацiю, яку просто неможливо було висловити. Та може й Ортiв калькулятор допомагав, Грег його теж почав використовувати. Вечерi, коли вiн укладався в своє лiжко, то повторював про себе те, що встиг засвоїти за день, i те, що не змiг зрозумiти, а на ранок вся тема мiцно сидiла в його головi, вже без нiяких прогалин чи запитань.
Вранцi Грег прокинувся вiд запаморочливого запаху кави. "О, це Роб повернувся!" - зрадiв Грег. Але як вiн потрапив в будинок, адже Грег защепнувся з середини на невiдкривний зовнi замок.
--
Роб! Це ти? Ти вже тут? - спитав Грег, зазираючи до кухнi.
--
Та хто ж iще? Сюди ж навiть тарган стороннiй не проскочить, ти що, Грицю! - весело вiдповiв Роб. Йди-но сюди, я з Лондону такої кави привiз! Смакота! Ти такої ще не куштував!
--
Робе, а як ти зайшов у будинок, я ж замкнувся! - спитав Грег.
--
Так я ж прилетiв на тарiлцi, прямiсiнько на дах, там же пiд покрiвлею вона завжди в гаражi стояла, - спокiйно вiдповiв Роб.
--
На тарiлцi? - перепитав Грег i вiдчув, що волосся на його головi встає сторчма. На справжнiсiнькiй лiтаючiй тарiлцi?
--
Звичайно. А що, ти про неї не знав? Орт на нiй завжди по планетi подорожував, - буденним голосом вiдповiв Роб, чаклуючи над якоюсь екзотичною стравою.
--
Йо! А я ж нiчого не знав! - заволав Грег. Робе, а ти покатаєш мене на тiй тарiлцi? - запитав Грег, з надiєю зазираючи Робу в очi.
--
О Господи, та звичайно! Це ж твоя тарiлка, хлопче. А ти не ембрiончик, як казав Орт, ти старий склеротик! Тут все - твоє! Не забувай, - казав Роб, спокiйно помiшуючи щось на плитi.
--
Не кажи так, Робе, я не повинен про таке навiть думати, а то можу зледащiти! - раптом закричав Грег сердито. Це не моє - воно належить всьому людству! Воно стане моїм не ранiше, нiж я його все зрозумiю та впроваджу в земне життя. О Боже! Весь час додається робота! Акумулятори, перлинки! Потiм крiо-камера! Потiм летюча тарiлка! Я не впораюсь!
--
Чого там не впораєшся, он Орт же тобi залишив посiбник, ну, той калькулятор.
--
Ага, калькулятор! А чи вистачить мого життя все те роздовбати! - волав Грег.
--
Ха, а ось про це можеш не хвилюватися - вистачить. Повiр менi, - сказав Роб спокiйно, ставлячи тарiлки з паруючою смакотою на столик.
--
Звiсно. Там рiзнi режими є. Можна все, що завгодно.
--
Добре, я зрозумiв. Але поки що я - студент, якому ще вчитися i вчитися, а потiм працювати та працювати, як татку Карлу. Не кажи менi нiколи про те, що там я маю, це - не педагогiчно, в рештi решт!
--
Та заради Бога, заспокойся, я не буду бiльше на цю тему навiть думати, не те, що розмовляти. Iди снiдати.
--
А може спочатку покажеш тарiлочку? - спитав Грег, вже вгамувавшись.
--
Ой, залиш її в спокої, нiде вона не дiнеться, а кава - вихолоне!
Грег похапцем поковтав якоїсь гострої мексиканської, чи то китайської смакоти, посьорбав дiйсно дуже смачної кави i ледве дочекався, поки Роб спокiйно, з насолодою, поснiдав.
--
Грицю, ну чого ти так рознервувався через ту тарiлочку? - повiльно присьорбуючи каву, спитав Роб.
--
Та як же менi не нервувати! Летюча тарiлка! Справжня! Мрiя всього людства! - аж пiдстрибував на стiльцi Грег.
--
Ага, вiд перлинок ти вже не пiдстрибуєш, вiд крiо-камери також, залишилася тарiлочка! - насмiхався Роб.
--
Не смiйся, будь ласка! Я ж ще трiшки хлопчик! Я ембрiончик! Я хочу нову цяцьку - летючу тарiлочку! - сам над собою смiявся Грег.
--
Та ходiмо, ходiмо вже, а ти скоро стiлець протреш наскрiзь! - сказав Роб i вони нарештi пiшли на горище.
Горище зустрiло їх тишею, спокоєм та... абсолютною пустотою.
- Ой! А де ж тарiлка? Невже сперли? - з жахом сказав Грег, витрiщивши очi.
- Ха! Фокус-покус! - сказав Роб театрально i щовкнув пальцями.
Враз посерединi горища з'явилася - тарiлочка! Така маленька, гарненька, як лялечка. Кругле напiвпрозоре яєчко метра два, два з половиною в дiаметрi, i плаский обiд навкруги, ще десь iз метр завширшки, з пiв метра товщиною. Грег пiдбiг до тарiлочки i почав зачудовано роздивлятися її та обмацувати, одвiсивши щелепу та по iдiотському посмiхаючись. Роб просто зiгнувся вiд смiху, дивлячись на Грегову радiсть, але той не звертав на нього уваги.
- Робе, вона що, пiд якоюсь завiсою невидимостi стояла, так? - спитав вiн Роба, продовжуючи дiловито оглядати тарiлочку.
- Авжеж, про всяк випадок, - сказав Роб, витираючи бездоганною бiлою хусточкою сльози - так його Грег розсмiшив.
А Грег все шукав, де ж на тарiлочцi дверi. Їх не було видно. Тарiлочка була не металева, а з м'якого напiвпрозорого, кольору клейстеру, пластику. Але подряпати її не виходило - матерiал гнучкий, проте мiцний. У верхнiй частинi центральної кулi виднiлося крiсло, чи то швидше диван, на всю ширину кабiни, а пiд пiдлогою щось мутне, не зрозумiле - мабуть мотор, чи щось таке - крiзь обшивку не дуже добре видно.
- Робе, не томи мене, покажи, як вона вiдчиняється! - сказав Грег.
- Дуже просто вiдчиняється. Сезам, вiдчинись! - сказав Роб i поклав руку на опуклий бiк тарiлочки.
На тарiлочцi просто пропала частина корпусу збоку вiд крiсла i одночасно з'явилася сходинка пiд ободком. Грег хвацько заскочив у тарiлочку, за ним сiв Роб. Вiн знову поклав руку на корпус зсередини i обшивка замкнулася, Грег навiть не встиг угледiти, де вона була i яким чином з'явилася знову, настiльки швидко це вiдбулося. Потiм Грег зосередив свою увагу на тому мiсцi, де повиннi бути прилади керування тарiлочкою, але перед крiслом нiчого такого не було, тiльки така ж сама пластикова поличка перед уже абсолютно прозорим зсередини куполом.
- Робе, а як же нею управляти? Де прилади, де важелi, ручки, кнопки? - дивувався Грег.
- Де, де - ось! - сказав Роб i витяг з спинки крiсла якийсь срiблястий обруч. Вiн начепив його на голову i спитав:
- А ти думав, що тут руль якийсь, чи штурвал? Може, просто вождi? Тпру-ну, моя кобила? - знову насмiхався Роб.
- Та прямо, вже й спитати не можна, - образився Грег. Я ж перший раз бачу таке диво.
- Нi, вибач мене, ти бачив автоматичну планету теплицю-годiвницю, як ти сам висловився, i так не дивувався, як тепер, - сказав Роб i здвинув плечима. Просто смiшно, ти поводишся дiйсно як дитя.
Грег засоромився i замовк. А Роб подивився на люк в даху i вiн слухняно поїхав вбiк, вiдкриваючи тарiлочцi вихiд на бiлий свiт. Потiм тарiлочка абсолютно безшумно i легко, як пушинка, пiднялася над дахом будинку. Люк вiдразу ж зачинився.
- Ой, Роб, зараз же бiлий день, скрiзь повнiсiнько лю...- почав було Грег, але зразу ж замовк, згадав, що тарiлочка вмiє дуже гарно ховатися.
Тарiлочка пiднялася ще вище i Грег почав розглядати мiсто згори. Це неможливо було описати. У Грега було таке вiдчуття, що вони з Робом просто висять у повiтрi, зсередини тарiлочки навiть пiдлога була прозора, тiльки крiсло було зовсiм трiшечки непрозоре, а то б можна було зовсiм з глузду з'їхати вiд такої картини. Грегу хотiлося попередити Роба, щоб вiн не зачепився ненароком за дроти, або не проґавив якого лiтака, але вiн стримав себе i заткнувся. Роб лiпше його знає, що робити, не перший же раз лiтає, вiн пiв свiту на цiй таратайцi облiтав. I Грег розслабився i почав намагатися отримати задоволення вiд польоту, нi про що не пiклуючись.
Але нi розслабитися, нi насолодитися польотом Грегу не вдалось. Як тiльки тарiлка трiшки нахилилась i полинула на Києвом, то Грега моментально почало страшенно нудити. Грег вiдчув, що стримуватися довго вiн не зможе, i вся мексиканська смакота разом з кавою зараз запаскудять тут все навкруг. Вiн навiть на мiг вiдкрити рота, щоб попросити Роба негайно повернутись додому, бо все те вже було на пiдходi.
Але Роб зрозумiв ситуацiю, вiн збiльшив швидкiсть, i буквально через секунду стрiмко приземлився на полi, вже далеко за мiстом. Грег вивалився на землю, як мiшок з лайном i розпочав довго та гучно блювати.
--
Ну, ти Грицю, даєш! - здивовано сказав Роб. Не думав я, що ти отак вiдреагуєш на полiт!
Грег нiчого не мiг вiдповiсти, бо його нутрощi буквально виверталися на навиворiт, хоча все, що могло, вже давно вилетiло.
--
Щось ти хлопчику слабенький у нас! - сказав Роб. Потрiбно буде закласти тебе в крiо-камеру та трiшки пiдлiкувати, ти, мабуть, перевчився, мало бував на повiтрi, мало рухався.
--
Нi, Робе, не потрiбно в камеру, - нарештi сказав Грег, пiдводячись з землi, вкритою зеленою озиминою. Я знаю чому мiй органiзм так бурхливо вiдреагував.
--
Чому? - спитав Роб.
--
Це тому, що вона зовсiм прозора, - сказав Грег, знiмаючи з себе забльованого светра i витираючи його рукавами руки та обличчя.
--
Ти так вважаєш? Якщо це так - то ноу проблем! Я мигцем зроблю її з середини чорною, як нiч.
--
Це було б чудово, - сказав Грег, повернувшись обличчям назустрiч вiтру i жадiбно хапаючи свiже повiтря. Розумiєш Робе, це якась пiдсвiдома реакцiя органiзму на висоту без опори. Моя люба органiзмочка вирiшила, що вона зараз просто репне об землю i страшенно запанiкувала. От клята пiдсвiдомiсть! Що вона з людьми робить!
--
Мабуть що так, - вiдповiв Роб. Але не лай пiдсвiдомiсть - це надбання еволюцiї, це досвiд мiльйонiв i мiльярдiв живих створiнь, твоїх предкiв, якi вижили в тобi i , хм... хочуть жити i надалi! Ну, то досить, сiдай в тарiлку, а то застудишся!
Грег покинув светр на полi i вони сiли в тарiлочку. Роб начепив свiй обруч i в ту ж секунду тарiлочка стала абсолютно непрозора, а Роб з Грегом немов опинилися в темному льоху.
--
Е, Робе, а як же ти будеш пiлотувати, ти ж нiчого не бачиш! - захвилювався Грег.
--
Ой, Грицю, заспокойся! Я через обруч бачу все на свiтi. Сядь зручнiше, через хвильку будемо дома.
Так воно i було, через хвилину-другу кабiнка стала прозорою, а сама тарiлочка знову опинилась посеред горища. Грег потихеньку, тримаючись за поручнi, спустився в свою кiмнату i репнув на лiжко. В той день на лекцiї вiн не пiшов, бо нудота i головний бiль довго не проходили - "люба органiзмочка" нiяк не могла оговтатись вiд такого "смертельного" стресу.
Наступнi декiлька днiв Грег просто не змiг змусити своє тiло пiднятися на горище, хоча його свiдомiсть страшенно жадала навчитись керувати тарiлочкою, але пiдсвiдомiсть в таких питаннях була значно сильнiша - i не пускала Грега до того "страшного" приладу.
Але потихеньку все минулося i Роб почав навчати Грега лiтати. Це було надзвичайно просто та цiкаво. Обруч був чудовим приладом! Вiн, прямо в голову, показував дiйсно все - панораму внизу, швидкiсть та напрям вiтру, швидкiсть тарiлочки, її точнi координати по вiдношенню до поверхнi Землi i по вiдношенню до меридiанiв та паралелей. Помiчалися всi стороннi предмети, починаючи вiд пташок та дротiв i закiнчуючи хмарочосами та лiтаками. До того ж тарiлочка автоматично ухилялася вiд всiх перешкод, їй потрiбно було лиш подавати команди в цiлому, вiдносно напрямку руху та швидкостi.
Це було не так вже й легко. Потрiбно було навчитися дуже чiтко думати, позбавитись вiд хаотичностi думок. Грегу це не вiдразу вдалося, думки скакали в головi, як блохи, i тарiлочка не хотiла, вiрнiше просто не могла, слухатися. Але поступово Грег навчився дисциплiнувати свої думки-команди, i тарiлочка стала слухняною, як школярка-вiдмiнниця. Прозорiсть кабiни вони настроїли таким чином, щоб все було непрозоре, окрiм передньої панелi. Такий варiант влаштував Грегову "органiзмочку", чи то пiдсвiдомiсть. I Грег почав потихеньку лiтати, спочатку з Робом, потiм i сам.
Вiдтак освоївши тарiлочку та трiшки полiтавши, не дуже далеко, Грег залишив нову цяцьку на потiм i знову взявся за навчання. "Зарано ще гратися, менi ще дуже багато чого потрiбно зробити, може, на лiтнiх канiкулах з Робом куди злiтаємо, а зараз - вчитися, вчитися i ще раз вчитися!" - думав собi Грег.
I Грег продовжив своє наполегливе навчання. Вiн ранiше навiть не мiг i подумати, що цей процес може бути таким захоплюючим. Йому зовсiм не хотiлося швендяти по Iнтернетi та теревенити там пустi балачки, не хотiлося стрiляти нiяких монстрiв - вiн отримував надзвичайне задоволення, вивчаючи фiзику. Освоєнi фрагменти поступово з'єднувались один з одним в якiсь логiчнi ряди, котрi потiм шикувались в стрункi шеренги роздiлiв фiзики. Та, мабуть, i Ортiв калькулятор допомагав, без сумнiву. Вiн нiби заповнював прогалини в земнiй фiзицi знаннями з Ортової планети.
Це Грег усвiдомив одного разу, коли на консультацiї перед екзаменом задав викладачу одне, неначе дуже просте, запитання. Викладач раптом закляк з вiдкритим ротом i зблiд. "Що? Юначе, що ви тiльки що сказали?" - нарештi запитав вiн тремтячим голосом. Грег вiдразу зметикував, що тут щось не так, що таке запитання не те що студент, а навiть самий вiдомий професор фiзики планети Земля не змiг би задати. Просто тому, що такого тут ще нiхто не вiдкривав, що це йому вночi нашептав Ортiв калькулятор. "Е-е-е, бе-е-е" - почав було Грег, не знаючи, що сказати. Професор сам знайшов вихiд з положення: "Ви читаєте фiзичнi журнали? В якому журналi ви це знайшли?" Ага, Грег дiйсно читав журнали i почав швиденько перераховувати їх всi, в тому числi i закордоннi, якi друкувались на англiйськiй мовi. В якому з журналiв вiн знайшов таку iнформацiї, звичайно ж, Грег "не пам'ятав" Професор трiшки заспокоївся, i облишив допитувати Грега. Потiм задумався, потiм вiдпустив студентiв, так i не завершивши консультацiї, i тут же в аудиторiї почав зосереджено щось карлякати на аркушах паперу, зрiдка прориваючи папiр олiвцем наскрiзь. Вiн став неначе трiшки того, не в собi. "Даю голову на вiдсiч, що наш професор скоро зробить якесь вiдкриття та ще й отримає Нобеля!" - зi смiхом подумав Грег. "Ну та нехай собi, вiн чудовий викладач!"
Але надалi Грег вирiшив бути обережнiшим i почав чiтко роздiляти свої пiзнання на "Земнi" та "Ортовi". А все те, що вiн вже вивчив, Грег розпочав класифiкувати та роздiляти на цi двi частини. I еге, що ж вiн отримав! Виявляється, ледве не двi третини того, що вiн вже знав, не було нi в яких пiдручниках i нi в яких журналах. Це все було з Ортової планети, а Грег навiть не здогадувався про те! Ну й калькулятор, ну i стерво! Отак непомiтно та ненав'язливо ця iнопланетна штучка робить з нього наукове свiтило космiчного масштабу! Та ще й так швидко! Тодi це просто чудово! Тiльки потрiбно бути надзвичайно обережним.
Екзамени Грег здавав дуже тяжко, i не тому, що вiн чогось не знав. Навпаки, вiн знав надзвичайно багато, пiдозрiло багато! Там вистачило б, мабуть, не на один десяток Нобелiвських премiй, i от саме складне для Грега було вивчити назубок, що з того було "Земне", а що "Ортове". Вiн вимушений був записувати всi вiдповiдi на всi бiлети, звiряючись з пiдручниками i безжально викидати все, чого не знала Земна фiзика. Це було надзвичайно важко, тому що та процедура роздiлення зруйнувала вщент стрункi шеренги Грегового варiанту фiзики, яку вiн вже мав у своїй свiдомостi. Ну що ж, нiкуди не дiнешся, "генiальничати" ще зарано, встигне ще, не потрiбно так рано привертати до себе надмiрну увагу.
Сесiю Грег здавав непогано, але не блискуче. Вiн страшенно боявся бовкнути щось лишнє, i намагався на слизьке запитання не вiдповiсти взагалi. Ну, то нiчого, наступний матерiал вiн вже буде заздалегiдь сортувати, щоби не наробити якихось епохальних вiдкриттiв прямо на екзаменi, та не ввергати викладачiв в стан ступору. А там, з середини четвертого курсу вже можна щось саме простеньке i "винайти" , чи то "вiдкрити". Але Грег маявся. Вiн все думав, чи має вiн моральне право присвоїти собi всi тi знання, якi роздобула Ортова планета за довгi тисячолiття своєї еволюцiї. Чи чесно це? Чи по християнськi? Потрiбно поговорите про це з Робом.
I ось одного разу, прийшовши на останнiй екзамен, Грег помiтив, що в унiверi дiється щось незвичайне. Якийсь шум, ґвалт, купки студентiв i викладачiв юрбилися скрiзь, жваво розмовляючи та розмахуючи руками. Грег прислухався i вiдразу вловив в їх розмовах слово "блуперл". Ага! Ось воно! Розпочалося. Грег пiдiйшов до найближчої групки та почав слухати. За своєю не очiкувано тяжкою роботою по роздiленнi фiзики на "Ортову" та "Земну" вiн зовсiм вiдiрвався вiд життя - не ходив у Iнтернет, не дивися телевiзор i навiть нi з ким не розмовляв.
Молодий рудий аспiрант в окулярах, збуджений та скуйовджений, пристрасно розповiдав про тi блуперл - Греговi блакитнi перлинки. Студенти стояли, вiдвiсивши щелепи на груди i зачудовано слухали. А, Грегу це не цiкаво, вiн i так про перлинки вже все знає. "Ось здам екзамен, та пiду полазю по свiтовiй павутинi, цiкаво, хто ж перший їх знайшов i як воно все було?" - подумав Грег та й пiшов шукати свою групу.
Ввечерi вдома вiн зразу ж почав обстежувати Iнтернет в пошуках iнформацiї про вiдкриття перлинок. Перша iнформацiя про перлинки з'явилася, звичайно ж в Америцi. Якийсь фермер копав собi новий погрiб та й помiтив у ковшi своєї землерийки щось блакитне. Вiн уважно роздивився тi кульки i вiдразу зметикував, що це щось надзвичайно важливе та цiнне. Тому вiн нiкому нiчого не сказав, а склав їх в кишеню i вiдразу поїхав в найближчий унiверситет - здати цi штучки на експертизу. Там, як тiльки побачили перлинки, то впали в шок i негайно викликали ФБР. Цю знахiдку моментально засекретили, а перлинки викупили у фермера за величезнi грошi. Надалi уряд США викупив i ту ферму, а задоволений фермер поїхав з сiм'єю вiдпочивати на Гаваї, по дорозi прикупивши собi маєток в Калiфорнiї, замок в Англiї, яхту, лiтак та з десяток автомобiлiв.
"А все ж таки америкоси молодцi!" - думав Грег. Де iнде в лiпшому випадку вiдпустили б того дядька додому живим, а в гiршому грохнули б, для секретностi, або ж заплатили йому якiсь копiйки. Так i було в дуже багатьох випадках. Одне африканське селище взагалi продало метким шахраям мiшок перлинок всього за тисячу доларiв, в той час, коли в розвинених країнах за них давали по мiльйону за штучку! Купували науковi установи для дослiдiв, мiльярдери для куражу, бiзнесовi магнати для перепродажу.
В свiтi розпочалася "блуперлова" лихоманка. Всi, хто мав хоч крихiтний клаптик землi, вiдчайдушно рилися в нiй, ледве не руйнуючи свої будинки, в надiї вiднайти дорогоцiнну намистинку - хоч одну! За тi територiї, де їх знаходили, платили шаленi грошi в цивiлiзованих країнах i убивали на мiсцi в вiдсталих. О Господи! Розпочались справжнiсiнькi "блуперловi" конфлiкти та вiйни. Але це тривало не довго, бо перлинок вiднаходили доволi багато, i поступово цiна їх почала падати.
Коли, нарештi, широкий свiтовий загал дiзнався про перлинки, то виявилось, що вже всi родовища перлинок комусь належать, все оформлене та запротокольовано згiдно законам. "Цiкаво, а що ж у нас з цим дiлом, чи виправдала Юля мої сподiвання?" - подумав Грег i почав пошуки в уа-нетi. "Ага, нормальок!" - подумав Грег через деякий час. Вiн знайшов вiдео про вчорашню прес-конференцiю прем'єра, в якому дотошнi журналюги допитували Юлю, як вийшло так, що всi українськi родовища перлинок були заздалегiдь викупленi урядом, що всi кар'єри давно працюють, а Україна посiла перше мiсто в свiтi по продажу перлинок за максимально високими цiнами. Юля, як завжди, вiдповiдала чiтко, обґрунтовано, зрозумiло:
- Шановнi панове журналiсти, шановнi громадяни України! Iсторiю знаходження блакитних батарейок ви вже всi знаєте, але я коротко повторю, щоб дiзналися всi, хто ще не чув.
- Першу перлинку знайшов один пенсiонер, саджаючи дерева на своїй присадибнiй дiлянцi. Вiн показав її своєму синовi, який, як людина з вищою технiчною освiтою, вiдразу ж зрозумiв, яка це коштовна знахiдка, i, як наш виборець, вiдразу повiдомив про неї особисто мене. Я, в свою чергу, передала перлинку в київський унiверситет, на кафедру фiзики, де в обстановцi повної секретностi були зробленi всi необхiднi дослiдження функцiй та можливостей цих утворень.
- Потiм ми поставили науковцям завдання термiново розробити прилад для пошукiв перлинок, який i був доволi швидко ними винайдений та запатентований. До речi, цi прилади ми вiднедавна почали продавати як всерединi країни, так i за рубежем. За допомогою цього приладу, та за сприяння української картографiчної служби i вертолiтної бригади української армiї, в короткi строки i знову ж таки, в обстановцi повної секретностi, нами були зафiксованi всi родовища перлинок в країнi.
"От чеше, як по писаному! А я про такий прилад i не подумав! А чи дiйсно вони його винайшли, чи може Орт пiдкинув iдею? Я не думаю, що такий прилад легко було створити, бо перлинки абсолютно iзольованi вiд навколишнього середовища, я це точно знаю, тому нiчого такого, що можуть зафiксувати нашi прилади, вони випромiнювати не повиннi" - думав собi Грег. Ну, та нехай, Юлька завжди знайде, як викрутитись.
- А далi... А надалi справа технiки! - посмiхнулась Юля. Всi землi, на яких розташованi родовища, були викупленi у власникiв та повернутi у власнiсть держави. Тепер, увага! Я звертаюся до всiх. Кожна перлинка, видобута в Українi, зафiксована та занесена в вiдповiднi реєстри. Кожна копiйка, вторгована за них, лежить на державних рахунках, або вже виплачена громадянам України. Кожен може перевiрити, якщо є бажання, всi документи висять в Iнтернетi на урядовому сайтi. I я заприсягаюсь, що весь прибуток вiд цього Божого дарунку в нашiй країнi не пiде нi в чиї широкi кишенi, окрiм кишень українського народу! - голос Юлi просто задзвенiв. А чи повiрили журналiсти, чи нi, невiдомо - бо мовчали.
- Тепер, панове, уже настав час впроваджувати перлинки в народне життя. Цiни на них стрiмко падають, i вже скоро не будуть перевищувати свiтовi цiни за енергоносiї, ну, пропорцiйно до їх потужностi. Тому ми розпочинаємо великомасштабну акцiю, не знаю ще, як її назвати...
- Блакитне тепло! Газу - геть! Тепло України! - залунало вiдразу з рiзних куткiв залу - журналiсти веселились. Юля знову посмiхнулась i продовжила.
- Київський завод побутової електротехнiки скоро розпочне випуск "перлових" обiгрiвачiв та кухонних плит. Такий обiгрiвач розрахований на опалення, вентиляцiю та кондицiювання однокiмнатної квартири площею тридцять квадратних метрiв. Кожен дорослий житель України, який має iдентифiкацiйний код, отримає такий прилад, заплативши тiльки за нього. Мене всi зрозумiли? Перлинки, вмонтованi в прилади, жителi України отримують безкоштовно! Платимо тiльки за прилад - обiгрiвач-кондицiонер, чи кухонну плиту з духовою шафкою, якi, до речi будуть видаватися по однiй на сiм'ю.
- А одинаки, холостяки! - заволали журналiсти.
- Ну, нехай по однiй на квартиру - це не так важливо. До речi, панове, я вам скажу, от кого геть, так це одинакiв! Потрiбно створювати сiм'ї, кохатися та народжувати дiтей, - засмiялася Юля. Я вважаю, що тепер нам буде за що їх годувати, одягати та гарно виховувати! - гордо сказала Юля.
- А скажiть, як ви можете пояснити сам факт появи перлинок у свiтi? Чому ранiше їх не знаходили?
- Це не до мене запитання. Я не геолог i не фiзик, вченi всього свiту працюють над цiєю проблемою, вiдповiдi поки що немає. З мене особисто вистачить того, щоби розумно ними розпорядитись. Але, увага! Я хочу наголосити на однiй важливiй речi. Коли населення нашої країни почне отримувати цi безкоштовнi перлинки, то, прошу вас, не спокусiться на неначебто дуже заманливi пропозицiї по їх перепродажу. Ви можете їх продати, нiхто не забороняє. Але, по-перше, слiдкуйте постiйно за свiтовими цiнами на перлинки. Ми будемо всюди, де тiльки можна, друкувати їх реальнi цiни кожного дня. По-друге, продавши свої перлинки, ви можете залишитись без тепла, бо, як тiльки всi мешканцi будинку, чи там села отримають цi прилади, то постачання побутового газу в той будинок чи селище буде припинено. Залишиться тiльки електроенергiя! Зрозумiло? Нi централiзованого опалення, нi газу! Так що, добре подумайте, перш нiж продавати. Я рекомендую нi в якому разi не продавати! Тому, що якщо надумаєте отримати повторно такий прилад, то за перлинки вже доведеться платити саме за свiтовими цiнами! Крiм того, перлинки нiколи не вийдуть з ладу, вони - вiчнi! Я дуже хочу, щоб ви це дуже добре усвiдомили. Бiльше нiколи в життi вам не доведеться платити за газ та тепло!
- А гаряча вода? Як же вода! - заволали з залу.
- Воду нагрiватиме кухонна плита. В режимi колонки, проточну. Все? Запитань немає?
Яке там немає, журналiсти почали закидати Юлю купою рiзних питань, але Грегу вже все було ясно. Вiн не помилився. Подивимось, як тепер заживе Україна!
Так, а надалi потрiбно глянути, як все ж таки в свiтi пояснюють появу перлинок. А от це був повний цирк на дротi! Чого вiн тiльки не знайшов! Дуже багато рiзноманiтних гiпотез, вiд повної нiсенiтницi до абсолютної правди. Ось самi поширенi теорiї походження перлинок.
Перлинки розташував на планетi Бог, бо вирiшив врятувати людство вiд нестачi енергоносiїв, а вiдтак - вiд енергетичної смертi. В церквах правили служби, паломники вiдвiдували святi мiсця та дякували рiзноманiтним Богам.
Перлинки розташував диявол, щоб iще раз спокусити людство. Хто буде ними користуватись, той негайно потрапить в пекло.
Хтось бачив, як перлинки закопували в землю маленькi зеленi чоловiчки з антенами - вони дуже хорошi i хочуть допомогти землянам.
Уфологи сповiщали, що вони фiксували появу багатьох НЛО, якi непорушно висiли в небi саме в тих мiсцях, де пiзнiше знайшли перлинки. "Схоже на правду", - думав Грег. "Я ж точно не знаю, як там їх Орт розташовував".
Якийсь екстрасенс з Мексики бачив, як з неба спускались гiганти в срiблястих комбiнезонах i розкидали перлинки понад землею. Вони сказали йому, що перлинки сповiщають про початок колонiзацiї планети тими ж таки гiгантами.
Вченi рiзноманiтних напрямкiв науки гарячково вiднаходили природнi шляхи появи перлинок. Саме поширене з них було таке. Магма в центрi Землi кипiла собi i кипiла, а потiм з неї абсолютно самостiйно конденсувались перлинки. Так як вони значно легшi за навколишнi породи, то вони почали потихеньку спливати на поверхню планети. "Ха, сама собою з магми конденсувалась холодна плазма в iзолюючiй оболонцi?" - насмiхався Грег.
Друга з майже наукових теорiй походження перлинок була такою. В озоновому шарi планети пiд дiєю космiчного випромiнювання теж самi собою конденсувались перлинки i разом з дощем падали на землю. "Що за фiгня, адже ж Орт начебто "закопував" перлинки в землю, такою собi колоною в глибини Землi?" - уражався Грег.
Солiднi вченi, якi мали змогу власноручно обстежити перлинки, мовчали в ганчiрочку, вони чудово розумiли, що перлинки - штучнi утворення, але пояснити їх появу на планетi вони нiяким чином не могли.
I ось, нарештi, слiпа гадалка з Гондурасу сказала, що перлинки випросив у одного восьминога з iншого свiту наш бiлий хлопець з чорним волоссям. "Ого! Нi фiга собi!" - витрiщив очi Грег. Цей хлопець подарує людям ще багато чого. "О-го-го!" - Грег був просто шокований. Що ж це за бабця? Виявляється, це була трiшки душевно хвора, але душе шанована особа, яку мiсцевi жителi називали "Та, що бачить сутнiсть речей". Її запитували, де живе той хлопець, на що вона вiдповiдала, що вiн живе у холоднiй пiвнiчнiй країнi. Добре, що хоч Грегову адресу бабуся не знала. Але цю гiпотезу нiхто з солiдних аналiтикiв не брав до уваги, слава Богу.
--
Грицю, ти вже здав екзамени? - зазирнув в його кiмнатку Роб.
--
Так, Робе, я вiльний, як пташка! У всякому разi - сьогоднi.
--
Слухай, тут такi дiла. Я хочу купити собi... вiрнiше тобi... А! Нам! Я хочу купити нам БМВ останньої марки, ти не заперечуєш? - сказав Роб.
--
Робе, я ж тебе просив, я - студент! Твiй сторож!
--
Нi, ну я просто думав ... - тiльки розпочав Роб.
--
Та нiчого я не хочу слухати! Ти не береш з мене за проживання, годуєш делiкатесами, даєш грошi на рiзнi потреби. Та ще й катаєш на лiтаючiй тарiлцi - цього i так забагато! Все iнше мене не цiкавить.
--
Та зрозумiв я! - аж закричав Роб. Просто менi шкода моєї старенької "Маздочки", я її дуже любив, не хочеться викидати, вона ж як лялечка. Може, подаруємо її твоєму батьковi?
Гриць задумався. Заманлива пропозицiя! Батько їздив на древньому "Москвичевi", ще дiдусь купував. Але чи не здивується батько, коли Грег йому припре "Мазду"? Може казна що подумати. Багатий хазяїн дарує молодому сторожу таку машину. Це вже щось нагадує.
--
Нi, Робе, зараз ще зарано. Нехай постоїть. Мiсце ж в гаражi для неї знайдеться? Я як трiшки сам зароблю, тодi i подаруємо батьку цю машину, згода?
--
Авжеж! - вiдповiв Роб.
--
Робе, а чому ти так любиш нашi "первiснi" машини? Все з тою "Маздочкою" возишся, вiчно весь в мастилi.
--
Грицю, ну а за що я буду любити, припустимо, ту ж тарiлочку, коли вона зовсiм не потребує анi моєї турботи, анi любовi. Стоїть -летить, летить-стоїть. Бензину не просить, ТО їй не потрiбне, нiколи не ламається. Нудно з нею!
--
А! Зрозумiло! - засмiявся Гриць. Тепер, Робе, я все хотiв з тобою порадитись з такого от приводу. Як ти думаєш, чи маю я право видавати все те з фiзики, що я засвоїв з калькулятора, за своє? Це i з морального боку - свинство, i пiдозрiло забагато для однiєї людини. Як ти вважаєш?
--
Я думав про це. Ти що повинен негайно винайти? Ємний акумулятор, так?
--
Так, звичайно, вiн нам конче потрiбен, - вiдповiв Грег.
--
Так i займайся тiльки ним! "Винайди" тiльки те, без чого не можна створити такий акумулятор, а все iнше поки що не чiпай.
--
Чудово, Роб, от я цим прямо зараз, на канiкулах, i займуся! - зрадiв Грег.
--
"Прямо зараз, прямо зараз!" - передражнив його Роб. Тобi треба вiдпочити, хоч двi недiльки. Я ж за тебе вiдповiдаю перед Ортом! Ти що, забув?
--
Та звичайно, я трiшки вiдпочину, злiтаємо додому, кудись у Європу, бiгцем. А тодi почну працювати.
--
Ну i чудово! На Iбiцi зараз така краса!
--
Ага! Я ж нiде ще не був! - сказав радiсно Грег, помився та й завалився спати, надолужуючи екзаменацiйний недосип.
Вранцi Грег пiднявся раненько, поснiдав тим, що залишив йому Роб та й полетiв кататися на тарiлочцi. Був чудовий ранок початку лiта, Київ зеленiв, цвiв i пах каштановим цвiтом. Спiвали пташки, не звертаючи уваги на ревiння машин, дзижчання якихось приладiв, та гомiн натовпу. Грег поволечки полетiв понад Днiпром, все далi i далi вiд центру, понад зеленими берегами, ось вiн летить близенько понад крутим обривчастим берегом Днiпра, на якому часто тренувалися альпiнiсти. Але сьогоднi тут нiкого не було, скеля була порожня.
Аж раптом Грег помiтив, що майже на самiй верхiвцi скелi, на невеличкому майданчику стояла дiвчина. Вона сперлася спиною об скелю, заплющила очi i розкинула руки. На нiй був лише крихiтний червоний купальник i папiрець на носi - дiвчина загоряла. Грег пiдлетiв ближче, бо йому здалося, що вiн вже десь бачив таку дiвчину. Це була висока повненька блондинка з дуже тонкою талiєю... Ой, та це ж та дiвчина, яку Грег бачив на Ортовiй планетi! Яка їла тiстечко! Чудасiя. Серце в грудях Грега чомусь сильно закалатало. Вiн тихесенько та обережно, щоб не збурити повiтря, пiдлетiв ще ближче.
На скелi поряд з дiвчиною лежав якийсь одяг i кiлька пiдручникiв. "Теж студентка!" - майнула думка. У дiвчини було пряме свiтло-русяве волосся до плеч i миле свiже личко. "Цiкаво, а якого кольору у неї очi?" - подумав Грег. Раптом дiвчина рiзко вiдкрила очi i пильно подивилась просто на Грега. В її поглядi не було анi страху, анi здивування, а тiльки приязна цiкавiсть. Очi в неї були великi, свiтло-блакитнi, як весняне небо. Грег скрикнув i дав повний назад. Фух, вiн аж спiтнiв. Адже досi, де б Грег не лiтав, його нiхто не бачив, хоч ти розташуйся перед носом у людини, чи просто у неї на головi. Тарiлочка була повнiстю невидима, це вiн не раз перевiряв i просто ширяв у рiзних людей перед носом, все не вiрив, що його нiхто не бачить.
Грег так задумався, що не помiтив, як тарiлочка вiдлетiла хрiн знає куди, вона переляк Грега зрозумiла як команду "Давай драпака i подалi!" Грег раптом злякався, що дiвчина могла ненароком звалитися зi скелi в Днiпро, i швидко полетiв назад, до скелi, але нi дiвчини, нi одягу, нi пiдручникiв там вже не було. Вiн облiтав всю скелю, з усiх бокiв, але дiвчина як крiзь землю провалилась.
Грег був весь в якихось розхристаних почуттях, не знав що i робити, i полетiв додому, до Роба, питати поради, чи то поплакатись в жилетку. Роб уже повернувся додому i порпався в гаражi, викидав рiзний непотрiб, мабуть готував мiсце для новенького бумера.
--
Ой, Робе, слухай! Може таке статися, щоб тарiлочка зламалася i стала видима? - заволав Грег, вилетiвши з будинку, як вихор.
--
Та ти що, Грицю, такого не може бути! - впевнено сказав Роб. А що сталося?
Грег розповiв про свої пригоди, а Роб задумався.
--
Хм! Ти знаєш, я здогадуюсь, що це таке, - нарештi сказав Роб. Тарiлочка невидима для вашого звичного, як каже Орт, "м'ясного" зору. А от для духовного зору вона цiлком може бути i прозора. Адже духовним зором на вашiй планетi володiє не так вже й багато людей, це особливий талант. Але ти ж володiєш ним, це факт. Чом би тiй дiвчинi не володiти таким вмiнням? Тим паче, ти казав, що вона стояла з заплющеними очима?
--
Так! Фух, Робе, це ясно. Тепер далi. Чому вона так схожа на ту дiвчину з тiстечком в руках, яку я бачив на Ортовiй планетi, ну, духовним зором? Хоча насправдi то була медуза з бурою шишкою в щупальцях?
--
А, та то простiше всього! Тi медузовi курви дуже гарно вмiють прочитати в твоїй головi твiй власний iдеальний образ сексуальної партнершi! I вмiють мати саме такий вигляд в твоїх очах! Зрозумiв? Така собi сексуальна мiмiкрiя. До речi, це вони вмiли робити ще на самому початку свого iснування як виду - щоби зачарувати самого розумного самця. Отак на нашiй планетi i йшла еволюцiя, Грицю.
--
Ой, тодi це чудово! А я вже не знав, що i думати! Чортiвня якась! - зрадiв Грег.
--
Саме тому Орт тодi так злякався за тебе, вiн чудово знає, якими чарами володiють їх самки.
--
Тодi, Робе виходить, що я там на скелi знайшов свiй iдеальний образ? I вiдразу ж втратив його, от телепень! Може вона взагалi з переляку впала в воду! - заволав Грег.
--
Пiдожди, хлопче, не панiкуй! Ми зараз пiдемо в тарiлочку i подивимось запис польоту.
Вони пiднялися до тарiлочки, Роб надiв обруч, заплющив очi, i на лобовому склi почали швидко прокручуватись кадри останнього Грегового польоту. Ось Київ, ось Днiпро, ось скеля, ось дiвчина. Кадри майже зупинились. Грег дивився на дiвчину i серце в нього знову почало шалено стукотiти. А Роб збiльшив зображення i почав уважно оглядати кожен фрагмент скелi, збiльшуючи зображення ледве не в тисячi разiв.
--
Ага, Грицю, можеш заспокоїтись, твiй iдеальний образ не звалився зi скелi, он там, за тим каменем виднiються невеличкi дверцi! Бачиш? - нарештi сказав Роб.
--
Ага, бачу! - зрадiв Грег.
--
То виходить, вона просто заховалася, там є якась печерка, добряче замаскована.
--
Все, Роб, я побiжу туди пiшки! Вона ще там, я думаю.
--
Куди побiжиш! Скiльки часу це займе! Давай я тебе зразу ж туди пiдкину на тарiлцi, висаджу неподалiк скелi, а надалi ти сам розбирайся.
--
Ой, Робчику, це було б чудово! - застрибав Грег.
--
Ну от, хлопчик i закохався! - сказав Роб, закриваючи тарiлочку. А я думаю, чого це ти зовсiм дiвчатами не цiкавишся, неначе вiк такий, що пора кохатися, а ти все фiзика та фiзика - примовляв Роб. Може, думаю, хворий трiшки, та потрiбно його в крiо-камеру покласти...
--
Ой, Роб, перестань! Все б тобi мене запхати в ту крiо-камеру! I я ще не закохався! Я просто сам ще не знаю, чому я так хочу побачити ту дiвчину! - розсердився Грег.
--
Мовчу, мовчу! - сказав Роб, хитро посмiхаючись. До речi, якщо я буду потрiбен, звертайся просто до мене, я почую, адже у тебе є захисно - зв'язковий прилад, ну, за вухом.
--
Ага, - сказав Грег.
--
I як пiдлiтатимемо до скелi - не дивись на дiвчину! Заплющ очi, зрозумiв?
--
Ага, - знову сказав Грег. Вiн чомусь заздалегiдь почав втрачати дар мови.
Дiвчина на цей раз сидiла на своєму мiстi вже вдягнена в джинси i светр, бо сонце тепер вже не освiтлювало її майданчик. Вона втупилась в книжку, перiодично щось записуючи в зошит. "Готується до екзамену!" - здогадався Грег i заплющив очi, намагаючись навiть не думати про дiвчину.
Через секунду тарiлочка зупинилась з другого боку обриву, бiля русла невеликого струмочка, який витiкав з пiд тої скелi. Грег вистрибнув з тарiлочки i наказав Робу летiти додому. "Угу", - сказав Роб i зник. Чи полетiв вiн, чи нi, Грег побачити вже не мiг. Грег почав роздивлятися навкруги. Майже непомiтна стежечка вела нагору промiж каменiв. Вiн пiшов нею потихеньку, намагаючись примусити серце не битися так шалено. Досить швидко стежечка привела його до вершини скелi, i Грег почав шукати вхiд в печерку. Вiн ледве знайшов його в вузькiй розщелинi мiж великими валунами. Якби Грег не знав, що там повинна бути печера, то нiзащо б не знайшов того входу.
--
Агов! Тут хтось є! - запитав вiн тремтячим голосом. Грег просто боявся злякати дiвчину, щоб вона таки не впала з тої триклятої скелi. В печерцi почулася якась метушня, дiвчина видно таки злякалась.
--
Дiвчино, не бiйтесь мене - я хороший! - сказав Грег весело, вже опанувавши свiй страх.
--
А я i не боюся... - почувся дзвiнкий, нiжний, спiвучий голосок, неначе заспiвала якась заморська пташка. З пiд навiсу над входом в печеру з'явився "iдеальний образ" з тою самою приязною цiкавiстю в поглядi.
--
Ви альпiнiст? - запитала дiвчина. То прошу пробачити мене за те, що я тут розташувалася. Менi дозволив тут трiшки пожити керiвник секцiї, Анатолiй Петрович.
--
Та... альпiнiст, - збрехав Грег, вiн знову боявся, що дiвчина злякається невiдомого хлопця.
--
Ой, а менi казала Оля, моя подружка, що нашi iнститутськi альпiнiсти вже закiнчили свої тренуваннi i пороз'їжджалися на канiкули! Тому я тут так нахабно окопалася, як у власнiй хатi, - щебетала дiвчина, заводячи Грега в печерку i всаджуючи його на єдиний кривенький стiльчик, який стояв посерединi.
Грег роздивлявся печерку. Вона була досить велика. Всюди лежали зв'язки мотузок, металевi гаки, полинялi рюкзаки, старi кросiвки, порожнi пляшки, якийсь доволi драний одяг висiв на цвяхах, забитих в зводи печери. Це, мабуть, був секретний штаб альпiнiстiв. В одному кутку лежав матрац, застелений старим, але чистеньким, блакитним покривалом в квiточках. На ньому лежала скручена картата ватяна ковдра з подушкою всерединi. Печерка освiтлювалась через тi самi замаскованi дверцята, якi вели на скельний "балкон". Був там ще i невеличкий столик, на якому лежали стопою журнали з усмiхненими альпiнiстами на фонi заснiжених гiр. Поряд з журналами на газетi лежала печена картопля i сiрникова коробочка з сiллю. Схоже, що дiвчина якраз зiбралася їсти ту картоплю.
- Сiдай на стiльчик! Як тебе звати? Ти прийшов тренуватися? - цокотiла дiвчина, сiдаючи сама на краєчок матрацу. Так Анатолiй Петрович строго заборонив тренуватися наодинцi, без страховки. Тут це дуже небезпечно!
- Мене звати Григорiй Ткаченко, я студент третього, нi вже четвертого курсу фiлфаку, - сказав Грег, подивившись дiвчинi в очi.
- Ой! - скрикнула раптом дiвчина, теж дуже пильно подивившись в очi Грега. А мене звуть Iрина Бондаревська, дома мене кличуть Орисею, - вже тихо сказала дiвчина. Перший курс фiлфаку. А скажи, Грицю, а ти не лiтаєш часом увi снi? - раптом спитала Орися.
- Лiтаю, як могутня птиця горобець! - посмiхнувся Грег. До речi, саме з-за свого вранiшнього сну я i знаходжуся тут. Я тебе в ньому побачив.
- А! То це чудово! Сама то я не лiтаю, зате вас всiх, тих, хто вмiє покидати своє тiло, бачу як на долонi! - весело засмiялася Орися.
- I що, багато нас таких лiтає? - здивувався Грег.
- Нi, живих дуже мало лiтає, в основному це душi померлих, - так же весело вiдповiла Орися.
- I ти так спокiйно це кажеш? Ти не боїшся їх? - здивувався Грег.
- А чому я повинна їх боятися? По-перше, вони нiкому нiчого поганого заподiяти не можуть i не хочуть. Ну, майже завжди. По-друге, я їх бачу з дитинства i сприймаю як частину життя.
- Ну, тодi ми обоє з тобою унiкуми - я дiйсно iнколи вилiтаю, з тiла, як ти кажеш. Тiльки дуже рiдко. Це просто я сьогоднi дуже довго спав, бо вчора здав останнього екзамену! - вiдповiв Грег.
- Щасливий! - з гiркотою сказала Орися. А я й не знаю, коли все поздаю. Мене вже i з гуртожитку вигнали, бо там розпочався ремонт, а я все не можу хвостiв доздати. А запустила я навчання тому, що просто була змушена працювати, i на прожиття, i за навчання потрiбно було борги вiддавати. Я ж платно навчаюся, у мене школа була проста, сiльська, я не знала матерiал настiльки добре, як його знають київськi дiвчата, тому не пройшла на бюджет. У них i вчителi чудовi були i репетитори... - сумно сказала Орися.
- А де ти працювала, Орисю? - запитав Грег.
- В продуктовому магазинi, в основному цукор та крупи важила. Так нафасуюся з обiду до пiвночi, що вранцi на лекцiях нiчого второпати не можу - засипаю, як муха.
Грегу раптом стало нестерпно жаль Орисi, бiдолашна, вiн же тiльки вчився, спав та їв, як буржуй, а вона отак поневiрялася. "Негайно ж заберу її до себе!" - майнула думка.
--
Грицю, ти будеш печену картоплю? Це домашня, смачна, розсипчаста! - знову весело сказала Орися. Тiльки холодна. Я її пiв-мiшка на вогнищi напекла, як ще тут товклися альпiнiсти.
--
Орисю, дуже тобi дякую, - сказав Грег, а в самого аж сльози навернулися на очi, бо вiн снiдав кальмарами, холодною телячою вирiзкою i ананасами. Краще дозволь менi запросити тебе на снiданок.
--
Дякую! Я дуже б хотiла чогось iншого поїсти, бо вже два днi їм одну картоплю! - засмiялася Орися. Але менi потрiбно вчитися! Я не можу нi на секунду вiдриватись вiд пiдручникiв, бо скоро i викладачi пороз'їжджаються у вiдпустку, - вже сумно сказала Орися. Вона була, як весняний ранок - то сонечко свiтить, то темна хмарка набiжить.
Але Грег прийняв рiшення.
--
Орися! Слухай мене уважно. Я тебе тут не залишу i не заперечуй! Я працюю сторожем у одного багатого iноземця, його часто не буває вдома, в будинку повнiсiнько порожнiх кiмнат, куди нiхто нiколи навiть не заходить. Ти будеш там жити i навчатись, поки не поздаєш свої хвости.
--
Грицю, я тобi дуже вдячна, але... - почала Орися.
--
Нiяких але!
--
"У нас є кухарка Iзольда Сидорiвна", - раптом прозвучав просто в головi Грега голос Роба. Грег замовк на секунду, переварюючи почуте.
--
Нарештi, у мого хазяїна є лiтня кухарка, Iзольда Сидорiвна, ти можеш чудово пожити з нею.
--
А, якщо є кухарка! - повеселiла Орися. Хоча менi дуже незручно завдавати тобi клопiт... I тiй Iзольдi Сидорiвнi.
--
Орися! Кажу остаточно i безповоротно. Я в цiй печерi тебе не залишу, тут сиро, холодно, та ще може трапиться, що тут тебе вистежать якiсь злочинцi, чи просто п'янички. Все! Збирай свої речi, - сказав Грег дуже грiзним, безапеляцiйним тоном, як справжнiй мужчина.
Орися посидiла трiшки, машинально крутячи в руцi коробочку з сiллю, подумала, ще раз уважно та пильно подивилася на Грега, потiм нарештi встала з матрацу i почала закидати у рюкзак свої пiдручники та одяг. Вона хотiла впхати в другий рюкзак i картату ковдру з подушкою, але Гриць сказав, що нехай воно залишиться тут - може кому знадобиться.
Поки вони добирались до дому, Орися весело щебетала, розповiдаючи йому про маму i братика, про своє село Таборище, що на Житомирщинi. Татко їх помер, коли вони з братом ще були маленькi, бо в нього був рак кровi пiсля Чорнобиля. Мама працювала, але не постiйно, у них в селi просто не було роботи, жили вони тiльки з свого городу та тримали курей i кабана. Гриць слухав i думав, яким же чином Роб викрутиться з тою Iзольдою Сидорiвною. Мабуть, у нього колись працювала така жiнка кухаркою, та чи згодиться вона так швидко, без попередження, приступити до роботи?
Бiля кованої брами будинку Орися зупинилася, сказала "Ого!" i як вiдкрила рота, то i не закривала його майже весь перший день. В будинку нiкого не було. "А де ж Iзольда Сидорiвна?" - вiдразу спитала Орися. "А, мабуть пiшла в магазин за продуктами!" - вiдповiв Грег, а сам занервував. Вiн зрозумiв, що присутнiсть тої самої Iзольди дуже важлива для Орисi. Але чи вдасться Робу вмовити її знову хоч трiшки попрацювати в нього?