Нехай невiдомим лишається мiсце,
Де можна черпнути жаги до життя.
Нехай навiть небо сiрiє навмисно,
Та свiтло з судин витiка без тертя.
Хай свiт застигає i нерви нi к чорту,
Нехай все застигло i звукiв нема.
Хто зна - може якось загоїться шкiра
I свiтло осяє все те, що дрiма.
Тиша: нi думки, нi звуку, нi свiтла.
Здається, i свiту бiльше нема.
Лагiдно шкрябаєш руки в надiї,
Що з ран потече живе почуття.
Що можна вiдчути, дивлячись в небо?
Чи втративши спогади всього життя?
Всiм здаючись взiрцево типовим,
Коли сiра тиша з'їдає буття?..
Липкi i тягнучи роки, мов секунди,
Себе консервуєш вiд дня i до дня.
Красивi й наряднi стрiчки i обгортки
Повiльно псують корiння й гiлля.
Про що твої сни? Чи є в тебе мрiї?
Усе розхиталось й опора слабка.
Скорiше ж хапайся за плани i цiлi,
Щоб вийти вперед, поки воля мiцна.