Небо похмуре .Сонця нема,
i я стою бiля вiкна.
Стою i плачу,душу розриваю,
своє життя ламаю.

Душевний бiль закрив менi на все це очi ,
бо не пройти тобi крiзь кущi рожi .
Кров виривається iз ран на мох руках,
i не побувати менi бiльше на твох балах.

Очi м застелила червона пелена,
вiд болю потьманiла вже моя душа.
Життя скользить по мо§м рукам,
i не пройти тобi зi щасттям по всiм рокам.

Душа виривається iз кожним подихом,
i не закриєш минуле життя мороком.
I не встигаю я сказати:"Прощавай",
i не встигаєш ти сказати:"Непокидай"...