Задорожный Иван Маркович : другие произведения.

Три оповідальні машини короля Геніальона

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Перевод с польского чудесной притчи классика фантастики Станислава Лема

  Байка про три оповідальні машини короля Ґеніальона.
  
  Певного разу, з'явився у Трурля чужинець, по якому, лиш тільки зійшов з фотонної лектики, одразу було видно, що персона ця незвичайна і з далеких країв, бо там де у всіх руки, у нього був лише запашний вітерець, де у інших стирчать ноги, у нього лише вигравало райдужне сяйво, і навіть замість голови у нього був коштовний капелюх, натомість промовляв він з середини, оскільки являв собою ідеально виточену кулю з вражаючою поверхнею, підперезаною плазмовим шнуром. Привітавшись з Трурлем, він повідомив, що їх двоє, а саме півкуля верхня і нижня; перша зветься Синхроніз, а друга Синхрофаз. Захоплюючись таким прекрасним конструктивним рішенням розумного створіння, Трурль визнав, що йому ще не траплялося бачити так старанно викінченої особи, з, мабуть, досконалими манерами і таким діамантовим полиском. Прибулець, у свою чергу, похвалив статуру Трурля і по цьому обміні чемностями розповів, що його привело сюди; як приятель і вірний слуга видатного короля Ґеніальона він прибув до Трурля, щоб замовити у нього три оповідальні машини.
   - Король і пан мій - сказав він - віддавна вже не королює і не панує, оскільки до такого подвійного зречення привела його мудрість, яка стала наслідком глибинного пізнання світових справ. Тому покинувши своє королівство він оселився в яскині, сухій і свіжій, щоб віддаватися роздумуванням. Та не без того, що часами огортає його смуток, або відраза до себе самого і тоді ніщо не може принести йому спокій окрім цілком незвичайних оповідань. Однак ті, що залишились йому вірними і не відступилися від нього, коли він зійшов з трону, вже давно розповіли йому все, що знали самі. А отже, не маючи іншої ради, ми б хотіли, щоб ти конструкторе, допоміг нам, у поборюванні королівських турбот цими машинами, які вправно побудуєш.
   - Це я можу зробити - відповів Трурль. - Але чому ти хочеш аж три машини?
   - Бажанням нашим є - сказав, злегка зміщаючись то в одну, то в другу сторону Синхроніз - щоб перша розповідала історії заплутані, але приємні, друга хитрі і дотепні, а третя, натомість, драматичні і розчулені.
   - Щоб перша служила кмітливості, друга розвазі, а третя науці? - зауважив Трурль. - Розумію. Чи зараз, чи пізніше будемо говорити про оплату?
   - Коли збудуєш машини, потреш от цей перстень - відповів прибулець - і перед тобою відразу з'явиться оця лектика; сядеш в неї разом з машинами і негайно вона занесе тебе до яскині короля Ґеніальона, а там уже всі свої побажання озвучиш, котрі він, по мірі можливості, напевно, виконає.
   Це промовляючи схилився, подав Трурльові перстень, блиснув сліпуче і поточився до лектики; після чого її огорнула світлиста хмаринка, блиснуло без гуку і Трурль зостався сам перед хатою з перстенем у руці, не надто з того, що сталося задоволений.
   - "По мірі можливості" - пробурмотів, входячи до майстерні. - Ох, як я цього не люблю! Знаємо як це буває; як тільки доходить до вирівнювання рахунків вся чемність і церегелі зникають і не залишається нічого крім клопотів, які інколи ґулями закінчуються...
   Тут перстень сліпучий в його руці здригнувся і зауважив:
   - "По мірі можливості" звідти береться, що король Ґеніальон, позбувшись королівства, не багато чим володіє; адже він звернувся до тебе, пане конструкторе, як мудрець до мудреця; і настільки не помилився, що як бачу, слова сказані перстенем зовсім тебе не дивують; тому не дивуйся королівській убогості, бо отримаєш щедру оплату, хоча, бути може, що не золотом. Але не всякий голод можна вгамувати золотом.
   - Що ти мені будеш оповідати, мій перстеню - відповів на це Трурль. - Мудрець, мудреця, мудрецем, а електрика, іони, атоми, інші інгредієнти для побудови машин коштують як всі чорти. Мені подобаються угоди зрозумілі, підписані, з параграфами і печатками; я не жадний на кожну копійку, але люблю золото, особливо у значних кількостях і смію у цьому признатися! Його блиск, його жовтава барва, його приємна вага спричиняє, що коли висиплю один-другий мішок дукатів на підлогу і в їхньому милому бряжчанні покачаюсь на підлозі, зразу на душі у мене стає ясніше, ніби хтось туди сонечко приніс і запалив. Так, люблю золото, і все тут! - скрикнув, бо власні слова його трохи підігріли.
   - Але нащо тобі золото, яке приносять інші? Чи ж ти сам не можеш виготовити собі доволі? - запитав перстень зблискуючи від здивування.
   - Не знаю, який там розумний король Ґеніальон - відповів Трурль, - але ти, як бачу, зовсім не освічений перстень! Це я б сам мав робити собі золото? чи чув хто таке! Чи швець живе з того, що собі кроїть черевики, чи кухар собі варить, а жовнір собі воює? Зрештою, щоб знав, крім золота люблю нарікати. Так що не говори до мене більше нічого, бо треба братися до роботи.
   Відклав перстень до старої бляшанки, а сам взявся за діло. Збудував три машини за три дні, не виходячи з дому, потім задумався якої зовнішньої форми їм надати, бо відзначався він любов'ю до простоти і функціональності. Він припасовував їм різноманітні види покриття по черзі, а що перстень постійно з бляшанки сунув свої п'ять копійок, Трурль накрив її, щоб не заважав йому невчасними зауваженнями.
   В кінці пофарбував машини - першу білою, другу блакитною, а третю чорною, по чому потер перстень, завантажив до лектики, яка відразу з'явилась, всі машини, сів до неї сам і чекав, що буде далі. Тут як свисне, як гримне, піднялась пилюка, а коли осіла, Трурль виглянувши у вікно лектики, побачив простору, білим пісочком посипану яскиню; побачив спочатку кілька дерев'яних лав, що вгиналися від фоліантів і книжок, потім ряд куль, що дуже гарно світились. В одній упізнав чужоземця, який замовляв йому машини; в середній, натомість, більшій і з легка уже пошарпаній від старості, вгадав короля, а отже вклонився йому і зійшов. Король привітав його доброзичливо і промовив:
   - Існує два види мудрості: один робить можливою діяльність, другий, натомість, від неї утримує. Чи не думаєш ти, знаменитий Трурлю, що той другий є більшим? Адже лише нескінченно далекосяжна думка може передбачити наслідки вчинених дій надзвичайно віддалені, такі, які проблематичними роблять саму дію, яка їх викликала. А у цьому випадку досконалістю може виявитись відмова від дій - і цим мудрість відрізняється від розуму, що здатна побачити різницю...
   - З дозволу Вашої Королівської Величності - відповів Трурль - Ваші слова можуть мати подвійне значення. Або йдеться про делікатний натяк, який мав би применшити оцю мою працю, отцю діяльність, яка покликала до життя три замовлені машини, що лежать там в лектиці. Така інтерпретація була б мені неприємною, оскільки свідчила б про приховане небажання заплатити. Або ж йдеться лише про доктрину недіяльності, яка відноситься сама до себе так, що є внутрішньо суперечливою. Щоб могти не діяти, треба, спочатку, могти діяти, бо той, хто не перевертає гори бо не може, а проголошує, що відмовився від діяльності, бо так йому диктує мудрість, виставляється на посміховисько лише дешевою підробкою під філософствування. Недіяльність є визначеною і лише це можна про неї доброго сказати. Діяльність є невизначеною і в цьому її привабливість; однак що стосується подальших наслідків проблеми, то, якщо буде на те воля Вашої Королівської Величності, я можу збудувати відповідну машину для дискутування.
   - Питання оплати залишимо на завершення тієї милої справи, що тебе до нас привела, - промовив король, по трошки похитуючись від приховуваної веселості, в яку впровадила його промова Трурля. - А зараз зволь кострукторе, бути моїм гостем. А тому присядь за цим скромним столом, на лаві, серед вірних моїх друзів і розкажи мені, якщо ласка, про свої діяння або про відмову від них.
   - З Вашого дозволу, пане король, - відповів Трурль, - боюся, що я не достатньо красномовний; а відтак прекрасно мене заступлять от ці три машини, які я привіз, що було б навіть і доречно, бо при оказії ми їх ще і випробуємо.
   - Тож нехай так і буде, - погодився король.
   Після цього всі сіли в позах, що виражали цікавість і надію на незвичайне, натомість Трурль добув із лектики кадлуб, пофарбований білою фарбою, натиснув кнопку і примостився одесную Ґеніальона. Тоді перша машина сказала:
   - Якщо не знаєте історії про Численьців, їхнього короля Мандрильйона, його Порадника Абсолютного і Трурля Конструктора, який Порадника спочатку створив, а потім знівечив, послухайте!
   Держава Численьців славиться своїми громадянами, які тим славні, що є їх багато. Певного разу конструктор Трурль, перебуваючи в околицях шафранових сузір’я Деліри, трохи збившись з дороги, угледів планету, що здається вся рухалася; знизившись, зрозумів, що це від юрб, що її вкривали, і приземлився, ледве відшукавши кілька квадратних метрів відносно вільного грунту. Негайно прибігли тубільці і оточили його, підкреслюючи, як багато їх є; але оскільки кричали це всі разом, а ще й не до складу, довший час не міг він зрозуміти про що їм ідеться. А коли зрозумів, запитав:
   - Вас справді так багато?
   - Справді!! - гарикнули вони з нечуваною гордістю. - Ми незліченні.
   Інші натомість:
   - Нас як маку!
   - Як зірок на небі!
   - Як піску! Як атомів!!
   - Нічого собі — промовив Трурль. - І що з того що вас так багато? Чи ви перераховуєтесь безперервно і вас це тішить?
   - Неосвічений чужоземцю — вони на те — знай, що коли ми гупнемо ногою, гори двигтять, коли дмухнемо піднімається буревій, який валить дерева, а коли присядемо, то ніхто не може поворухнути ні рукою ні ногою!!
   - А навіщо гори мають двигтіти, страшний буревій валити дерева, а всі не могти поворухнути рукою ані рукою ані ногою? - запитав Трурль. - Чи не краще, коли гори стоять спокійно, вітер не віє і кожен може рухатись як хоче?
   Тоді вони дуже розгнівались тією зневагою, яку він виявив до їх потужної кількості і кількісної потуги; відтак вони гупнули, дмухнули і сіли, щоб довести йому, як їх багато і що це спричиняє. Після цього землетрус повалив половину дерев, давлячи тих хто під ними стояв, буревій, від дмухання, повалив решту, давлячи наступних сімсот тисяч людей, а ті що залишились не могли поворухнути ні рукою ні ногою.
   - О велике небо! - скрикнув Трурль, який стирчав серед тих хто сидів як цегла в стіні. - Що за нещастя!
   - Дикий чужоземцю! - кричали. - Чим же може бути втрата кількох сотень тисяч для Численців, яких ніхто не може порахувати! Того що не можна помітити, взагалі не можна називати втратою; ми показали тобі лишень, які ми потужні кроком, подихом і сіданням, а уяви собі якби ми взялися до чогось більшого!
   - Дійсно — промовив Трурль — не думайте, що спосіб вашого розумування був мені не зрозумілим. Відомо, що те що велике і численне, викликає майже у всіх повагу. Наприклад протухлий газ, що клубочиться на дні старої бочки, не викликає нічиєї поваги, але достатньо щоб його вистачило на Галактичну Туманність, відразу всі дивуються і чудуються. А це все той же протухлий і щонайзвичайніший газ, просто його дуже багато.
   - Те що ти говориш, нам не подобається! - закричали. - Не хочемо слухати про якийсь протухлий газ!
   - Дорогі Численці — сказав — дозвольте, мені покинути вашу країну, бо не поділяю вашої віри у прекрасність чисельності, якщо за числом нічого крім числа немає.
   Тим часом вони, переглянулись, вдарили пальцем об палець, що викликало такий потужний поштовх, що сила сумарна викинула Трурля в атмосферу і він, перевертаючись у повітрі, летів довго, доки не впав просто на ноги і опинився в саду королівського палацу. Саме наближався до нього Мандрильйон Найбільший, володар Численців; він уже якийсь час спостерігав політ і падіння Трурля, а тепер сказав:
   - Чужоземцю, як чую, не виявив ти належної поваги моєму народу незліченному. Кладу це на карб твоєї темноти мозкової. Не розуміючи речей вищих, ти тим не менше, виявляєш, здається, деякий сприт у нижчих, що добре виходить, оскільки я потребую Порадника Абсолютного, а ти мені його збудуєш!
   - А що повинен уміти сей Порадник і що отримаю, якщо його збудую? - запитав Трурль, обтрушуючись з пилу та болота.
   - Повинен уміти все, тобто: відповідати на всі питання, розв’язувати будь-яку проблему, дати найкориснішу пораду, одним словом: надавати розум найвищий до моїх послуг. Якщо створиш його, дам тобі сто або двісті тисяч моїх підданців; за якусь одну — дві тисячі згори, сперечатись не буду.
   Здається мені, що надмірна чисельність розумних істот — дуже небезпечна, бо уподібнює їх до піску; і легше тому королеві розстатися з роєм своїх підданців ніж мені зі старою шматою! - подумав Трурль.
   А в голос промовив:
   - Пане королю, дім у мене невеликий і я не знав би що робити з сотнями тисяч невільників.
   - Мій простакуватий чужоземцю, у мене є спеціалісти, які тобі все це пояснять; з ройовища невільників випливають незліченні вигоди. Можна вдягнути їх у шати різного кольору, щоб вони укладалися на великій площі у формі мозаїки, або створювали живі написи повчального змісту відповідно до обставин. Можна їх звязати пучками і підкидувати, можна зробити з п’яти тисяч оголів’я молота, а з трьох тисяч його руків’я, щоб розбити який-небудь камінь або валити ліс, можна з них плести мотузки, робити штучний блющ або підвіски, ті натомість, що звисають над безоднею останніми, кумедними рухами тіл, їх викривлянням і смішним писком приносять серцю втіху, а оку приємність. Постав собі одного разу десять тисяч молодих невільниць на одній нозі і накажи їм правими руками малювати в повітрі вісімки, а лівими стріляти пальцями — і нелегко буде тобі полишити це видовище, говорю тобі це з власного досвіду!
   – Пане! – відповів Трурль. – Ліси і камені я перемагаю машинами, а що ж до написів і мозаїк, то не у моїх звичаях робити їх зі створінь, які, можливо, хотіли б робити щось інше.
   – Зухвалий чужоземцю – каже король – чого ж ти хочеш за Порадника?
   – Сто мішків золота, пане король! Мандрильйону шкода було розстатися з золотом, але прийшла йому в голову досить хитра думка, яку він затаїв, а голосно промовив:
   – Нехай же так і буде.
   – Постараюсь задовільними Вашу Королівську Величність – відповів Трурль і пішов до замкової башти, яку призначив йому Мандрильйон за майстерню. Звідти негайно почулося як він дме в міхи, гупає молотом і скрегоче напильником. Трурль однак не Порадника будував, а багато різноманітних машин ковальських, слюсарських і електрикарських; потім усівся і на довгій стрічці паперу, цвяхом пробиваючи у ній отвори, спорудив докладну програму Порадника і пішов на прогулянку, а машини товклися в башті до пізньої ночі, натомість на ранок Порадник уже був готовий. Близько полудня увів Трурль до залу палацу величезну почвару на двох ногах з одною маленькою ручкою, повідомив короля, що це власне і є Порадник Абсолютний.
   – Я подивлюсь, чи він чогось вартий — промовив Мандрильйон і наказав посипати мармурову підлогу шафраном і корицею, Порадник бо випромінював сильний запах розігрітого заліза, а в деяких місцях навіть трохи світився, щойно вийнятий з печі. – Можеш собі іти – додав король – увечері повернешся і тоді порахуємо, хто кому винний і скільки. Трурль вийшов, думаючи, що останні слова Мандрильйона не віщували надмірної щедрості, а хто знає, чи не чаївся в них якийсь підступ, і дуже був радий, що всесторонність Порадника обумовив єдиним маленьким, але істотним застереженням, яке він розмістив в програмі, а саме, щоб він, чим би не займався, не спричинив би смерті свого творця.
   Залишившись з Порадником один на один, король сказав:
   – Хто ти і що вмієш?
   – Я Абсолютний королівський Порадник – відповів той голосом глухим, ніби доходив з пустої бочки – а вмію давати поради найдосконаліші з можливих.
   – Добре – промовив король. – А кому мусиш коритися і бути вірним, мені чи тому, хто тебе збудував?
   – Моя вірність і послух належить лише Вашій Королівській Величності — забубонів Порадник.
   – Добре – промуркотів король. – Для початку... тобто... ну... слухай... не хочеться, щоб перша моя до тебе звернена вимога, справила враження, ніби я скупий... однак хотілося б, у певному розумінні, виключно із принципу, як вважаєш...?
   – Ваша Королівська Величність ще не зволила сказати, чого Ви власне хочете – відповів Порадник, висуваючи збоку меншу, третю ногу і спираючись на неї, бо на хвильку утратив рівновагу.
   – Абсолютний Порадник повинен читати думки свого господаря! – гаркнув Мандрильйон гнівно.
   – Звичайно, але лише після виразного наказу, щоб не допустити негречності – відповів Порадник, відчинив дверцята у себе на животі і повернув маленький ключик з написом “Телепатрон”. Після цього прояснів і сказав:
   – Ваша Королівська Величність бажає не заплатити Трурлеві ані гроша? Зрозуміло!
   – Якщо розпатякаєш кому-небудь, я накажу кинути тебе до великого млину, камені якого штовхають триста тисяч моїх підданців одночасно! – промовив грізно король.
   – Не скажу нікому! - запевнив його Порадник. – Ваша Королівська Величність не бажає платити за мене — це цілком просто. Коли прийде Трурль, прошу сказати йому, що жодного золота не буде і що він має йти геть. --------------------------------- Далі буде ----------------------------------------
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"