Людство. 
Крапля води в долонях.
Спраглому напитись, 
Жорстокому  -  подобрiшати, 
Доброму -  помолитись,
Зачарованому - омитись.
Шлях обирає кожного.

З першого кроку до останнього,
З першого  подиху раннього...
Манять когось манiвцi, та шлях один.
Плетуть мережi стежки, а шлях один.
Можна рухатись вперед i назад , вгору i вниз,
Навiть стояти на мiсцi - 
Ця путь не вiдпустить нi на мить.

Де перший крок наш?
Десь в холоднiй печерi, у шкiрах сидить чуже  дитя,
Без батькiв воно давно б розтануло в часi,
Як зникає перший снiг, як земля випиває краплини дощу...
I нехай нiхто не говорить iще допутя, 
Та його нагодують i чиєсь серце зiгрiє його вночi...
Свiтло це донесуть до нас нащадки, якi все ж будуть...
Найважче зробити крок 
I усвiдомити, що ти - людина.

Скiльки рознесе лiт суховiй, 
Щоб той, хто народився рабом 
Скинув ярмо з шиї , виструнчився гордо 
I, дивлячись в обличчя смертi, сказав:
" Я - людина!"
Не вiрите? I Езоп, i Спартак, i Сократ,
 I ,навiть , Темучин цього не минув,
Щоб змiнити свiт на справедливий, як його розумiв.
А про скiлькох ми не знаємо?

Чий Свiт сяє над нами, нашою цивiлiзацiєю ?
Свiт  iудейської Голгофи,
Де Син Людський до останнього був злочинцем, 
Бо вiрив у те ,
Що навколо нього люди...
I ми повiрили в це також.

Вiд останньої хижi бiдняка до чарiвних палацiв.
Вiд скрипучої гарби до космiчних кораблiв...
Ми - люди. 
I кожен з нас може вiддати частинку себе,
Щоб мостилася  дорога каменем, 
Щоб вкривалися береги  рiк гранiтом,
Щоб першого вересня учитель зайшов до класу,
Щоб лiкарi  комусь врятували життя,
Щоб науковцi винайшли сонячну машину,
Щоб прихистити сироту,
Щоб вiдвести вiд когось горе i смерть,
Щоб захистити вiд ворога,
Щоб вiдкрити нам дорогу до зiрок.


Людство. 
Крапля води в долонях.
Можна вiддати  лише ковточок , - 
I шлях буде тривати...
Частинку свiтла, добра, радостi
Не купити грiшми.
Спраглому напитись, 
Жорстокому  -  подобрiшати, 
Доброму -  помолитись,
Зачарованому - омитись.
Шлях обирає кожного.