Аннотация: Август (Немає хлiба) - українська прозопоезiя: Очi, Небо, Божевiлля, Жнива i Колективiзацiя - все воєдино зiйшлося у цьому карнавалi фантазiї...
I
Бiльше ночi, бiльше ночi...
Дня немає.
Очi бездоннi,
очi яснi:
сумом укрита страстна земля.
Ген уже й мiсяць!
Геть уже мiсяць!
обрiй безкраїй,
де кожен атом усяяний чорною зорею очей...
Проводжай туди мене поглядом -
я йду:
Очi бездоннi,
очi яснi:
сумом укритий свiт.
Вiтер... вiтер... стер... тер...
Геть уже нiч!
так захотiлося Вам
: i я знищу саме тому свою нiч;
бо так забажалося Вам:
усiм снам,
усiм зорним очам-Людям,
що чорну зорю ясних миготiнь
запалили огнем земляного змiя.
...Це заради Вас я припиню iдилiю ночi, я вiдрекуся од чистоти мистецтва, вiд усього того хворобливого... i дам вам день.
...День!
II
Рано, рано...
Ран-но, ран-но...
рана на твоїх руках,
на спинi, на очах, на листах пошматованого та готового до споживання волосся.
Плугом, плугом...
Плуг-гом... плуг-гомонить...
Кру-гом! кру-гом...
на землi рано
сiють, сiють...
III
Виходь, виходь...
I ти! I я! I Вона! I...
: Очей безмежнi яблука - їх з"їсть перевертень уночi :
Ставай, ставай...
I Вiн! I ти! I, мабуть, я... I... нiяких "мабуть", нiчиїх мабутових мабутнiв, нiчийних первiсних забуттiв - нi! Нових незвiданих майбуттiв!(?) Днiв!
: Працюй, поки не вмер :
Спiвай, спiвай...
поки є голос, поки...
: поки... покинь! Поки є ти,
поки їв голос твiй слухач :
Працюють, працюють...
Го-оп! Го-оп! Гу-уп! Гу-у-уп!
- Хто це там говорить через двокрапку?
: Я :
- Хто ти?
: Я :
-Прiзвище, товаришу! Ви з якого колгоспу? Що тут робите?
: Я : - зникло.
- Чорт зна што! Альо, ребят, знайдiть, з якого оно колгоспу оте якесь... ну оте, што вискочило... Якщо хто з наших, то повбиваю! Бєздiльнiки, тунєядцi!
Го-оп! Гу-уп! Йо-ох-хо...хо!
Працюють, працюють...
: У цей час дiялог мiж собою.
- Нащо ти вибiг iз ночi, жебраче?!
- Я народився.
- Нащо, нащо? Не можна виходити у люди без дозволу.
- Я їх роздратував, пробач, нiчний Цезарю!
- Це погано - вони почнуть мститися. Забирайся геть до них, нерозумная дитино, та скажи там своє слово.
Пам"ятай: тут - тиша, там - мука,
тут - не треба, там - потрiбно створити.
Геть-но! Геть-но! йди... Геть iз ночi в день :
...Працюють, працюють...
Щось з"явилося, ходить.
- Хто ж то?
- То ж Август!
- Што за iм"я дурацкоє?
- В августi прошлава года нашлi бєз дакументав... П"яний бил у бєзпамяцтвi. Как єго назвать-то? Хай будєт Август.
- А хвамiлiя?
- Довго думали, а потом приєхав товарищ iз (шепче на вухо звiдки), що каже: "Вирiшили ми це питання на партiйнiй радi. Хвамiлiя вашому Августу буде Красний, в целях, так сказать, окультивiрування декласованих елємєнтiв у духє комунiстiческой iдеологiї. Вiтаю Вас, товариш Красний!"
- Молодцi вони там таки у (шепче на вухо де), i над давньоримськими iмператорами-угнєтатєлями знущаються, i проводять ехвєктивну, треба сказать, пропаганду комунiстiческой iдєї в маси. У нас уже єсть Красний Октябрь, а тепер буде й Красний Август!
- Авусте! Ходь сюди!
Працюють, працюють...
Раптом: бах! - i Сонце заходить!
- Ей-но всi додому! Їш-бо хами, бєздiльники, тунєядцi! Ох скоро приїде на вас усiх (трактор гуде - нiчого не чути, що каже). Августе, трясця твайой матерi! Будеш сторожувать - тут зараз багато расхiтiтєлев. От дармоїди! Бєздiльники, тунєядцi! Тьфу!
Покричав - i зник! умчався...
Розходяться, розходяться...
Спати, спати...
: Бiльше працювати не треба - нiч настає сама :
IV
Нiч - найяснiша пора. Чудеса!
Колоситься у полi дикодомашня пшениця. Скоро цей чудовий дар землi забере собi хлiбороб, що тепер не такий, як учора, а новий - соцiялiстичний. Десь ходить Август, товариш Красний...
: Який вiн Красний?! Вiн - Непоймихто! Ось його справжнє прiзвище - Август Непоймихто :
Ходить Август, товариш Красний. Страж. Ось вiн уже пiдходить до пшеницi... що ж вiн збирається робити? Очевидно, мiж колоссiв сховався крадiй, "адiн iз расхiтiтєлев". Лови його, Августе! Ай-да молодець, ай-да Красний!
Вiн пiдходить до колоскiв i зараз схопить злод...
Нi! нi! нi!
Що вiн робить? що? що?
Вiн наближається, вiн ... цiлує пшеницю! Як дiвчину!
- Чим поливає? - кричить Погонич "тунєядцев i расхiтiтєлєв", встаючи з лiжка з мiгренню.
- Ви бачите, що твориться, люди добрi! Подивiться, що твориться! Агов! Погляньте-но!
- Не погляньте-но, а погляньте-ка, безкультурщина контрреволюцiонная! Тунєядцi! - кричить Погонич.
- Зовсiм здурiв наш Август. Пригрiли на свою голову.
- Товарiщi! Пролєтарiї всiх стран - саєдiняйтєсь! - гучномовець гучномовить.
- Ночь, хто там орьот? - висунулася у вiкно Дуся i випустила собак - скажена стала зо своїми кавказькими вiвчарками.
Гав! Гав! Гав! - i пiсля лаю тiльки спокiй. Страх!
- Дусю, ти збожеволiла, тобi не мiсце в комсомолi. Ти вже не молода, стара вiдьмо! Шмаровозка! - а Дуся випускає й третю вiвчарку, так що бiльше Спортсмена, любителя слова "шмаровозка", в живих не бачили. Навiть Спортсмен не втече од кавказької вiвчарки.
- Августе, не грайся! Ми зараз Дусi разом з її триклятими собаками дамо по репаним макiтрам i бiжимо до тебе. Що ти там робиш? Ти нащо пшеницю цiлував, дурню?! Чим ти її поливаєш?
- Та це ж наш бензин!
Бензин... вжик-вжик... свiтло...
Бух! Бух! "ЖЖ-зз-сс, зз-сс" - привiтався вогонь iз Августом, iз людьми, iз землею, та почав привселюдно любити пшеницю у всiх можливих i неможливих смислах i варiацiях...
Бух! Бух!
: Дим! Вогонь! Вiчнiсть! :
V
Дим! Вогонь! Вiчнiсть!
Попел, зола, пропалена земля, знищене поле - смерть.
Немає: працi, пшеницi, поля, хлiба, життя.
Є - Август! "Нащо? Нащо?" - кричать. Нащо, коли немає хлiба.
Земля - глухiсть, сон, безпам"ятство - обкрадена i нещасна...
Працювали, працювали всi - то вони пригадують iз ностальгiєю.
Вмикали, вмикали...
Спалив - вимкнув! Нiхто, але ж спалив;
нiхто, але ж таки вимкнув.
: Дим! Вогонь! Вiчнiсть! :
VI
Ранок - народження життя.
Слiдчий ходить по кiмнатi, спокiйний, у чорному, молодий... Невпевнено i нiяково.
Погонич трясе кулаком так, що збиває собi руку до кровi:
- Дармоїди! Тунєядцi!
- Нащо ви це зробили? - питає Слiдчий.
- Що з ним панькаться, трясця твайой матерi! Мати - повiя, понароджують хтозна-кого...
- Яке його прiзвище?
- А, хвамiлiя? Красний, - гукає налякана Дуся.
- Який вiн, трясця твайой матерi, Красний? Контрреволюцiонная бєзкультурщина! Дармоїди! Тунєядцi! - кричить так, що розбив графина зо злостi на "тунєядцев та расхiтiтєлєв".
Слiдчий дивиться в пашпорт... дивиться... дивиться...
- Август. Хiба можна так називаться, то ж одразу контрреволюцiйне найменування. Що хiба не могли додуматься назвать його Октябрьом чи Жовтньом? Ну хоча б якимось Хвєвральом?
Годi! Покарати. Ясно. Зрозумiло.
...Холодна куля розривала малесенькi тканини мозку за якiсь сотi секунди, нащо йому тi секунди, коли тепер Август стане птахом - i полетить додому, туди, де немає часу. А наган вищебечував соловiйчастi пiсеньки:
"Уш-ш, уш-ш... Весь мiръ насилiя мы разрушимъ..." - наган старий, йому можна й так. А от Дусi чи Погоничу - нi, тi спiвають уже по-своєму: "Весь мир насилья мы разрушим..." i так далi.
Куля шусть у мозок - i все! Був Август - де ж тепер Август, i який тепер вiн: Червоний, Бiлий, а може Красний, як Площадь, себто "красивий"; а може й жовто-блакитний, чи блакитно-жовтий? Яким вiн був - уже невiдомо, яким став - а хто його розбере? Непоймихто. Не Красний вiн, не Красний!
А вона - шусть... i все!
Убили! Закопали!
: Прийшов? Добре.
Тут - тиша, там - мука.
Тут - не треба, там - потрiбно створити :
Епiлог
Бiльше ночi, бiльше ночi...
Убили вранцi - день для них,
нiч - для нас.
Громоголосая стихiє - слався!
Очi бездоннi,
очi спостерiгають!
Очi бездоннi,
очi яснi,
сумом укрита ясна земля.
Менi не треба суму, я за межею добра i зла. Тут - нiчого не треба, там - ще треба щось створити. Iнакше Там: у Людей я - хтось, але то вже не Я.
Могли б ще довго грати на струнах iдилiї, могли б, та грайте самi.
Край - рай!
Пташко, не спiвай!
Тишею дзвени, ясная темното!
Мiрiяди звукослiв сплiтає Музикант! у тишi... там...